Моксель, або Московія. Книга друга

Тому митрополит Алексій навіть у період найвищої смути в Золотій Орді проводив монастирську колонізацію фінських племен безоглядно. Його дії поширювалися на північні улуси Орди — від Тули до Біломор’я.

Хочу довести до відома читачів, що місто Тулабуло засноване ханом Золотої Орди саме в ті часи і назване на честь дружини — знаменитої Тайдули.Послухайте російське джерело:

"...Місто Тула, назване ім’ям цариці Тайдули,дружини Чанібекової (Джанібека. — В. Б.), і колись кероване її баскаками" [1, т. 10, с. 48].

Значно пізніше для Тули була "винайдена" інша версія її "заснування".

Як бачимо, паралельно з монастирською колонізацією відбувалася посилена татаро-монгольська колонізація ростовсько-суздальської землі. Одна опиралася на іншу. Про це не варто забувати. Московське православ’я було ударним тараном у руках ханів Орди в справі освоєння і колонізації татаро-монгольською владою північних улусів імперії.

Митрополит Алексій "помер 12 лютого 1378 року й похований у побудованій ним Чудовській церкві" [49, с. 62].

Ми вже відзначали: через обставини, що склалися, він став митрополитом, котрий дав поштовх появі нового типу монастирів-власників. До речі, з його веління й старі, раніше існуючі монастирі, почали посилено обзаводитися власністю.

Ще за життя Алексія до Києва, 1375 року, прибув митрополит Кіпріан. Він був вихрещений у Константинополі, за узгодженням з Литовсько-Руським князем Ольгердом, на Київську митрополію. Оскільки князь Ольгерд, розгромивши війська Золотої Орди в 1363 році, почав диктувати свої умови Константинопольському Патріархові.

Не викликає сумніву, що Кіпріан прибув до Києва і зайняв кафедру митрополита з дозволу князя Ольгерда. Тим паче, що й раніше, на вимогу цього князя, Київська митрополія мала окремого митрополита (про що ми згадували вище).

Історія Московії періоду 1300—1410 років перекручена до повного абсурду. Не будемо ворушити всю історичну облуду Московії того періоду. Звернімося лише до тих фактів, якими будемо оперувати.

Отже, митрополит Кіпріан був висвячений для Києва. Цілком природно, що, прибувши в Київ, він представився великому Литовсько-Руському князеві Ольгерду та знаті держави. Був посвячений у взаємини Литовсько-Руського князівства із Золотою Ордою, які на той період були винятково напруженими. І оскільки це були часи найбільшої смути в Золотій Орді, а смуту сіяв темник Мамай, який практично управляв Ордою, то цілком зрозуміло, що саме стосунки Ольгерда з Мамаєм визначали відносини між сусідніми державами.

Після смерті митрополита Алексія Кіпріан у середині літа 1378 року, найімовірніше, за вказівкою Константинопольського Патріарха й за згодою Литовсько-Руського князя, вирушив до Москви.

А далі московська історіографія спотворила всі події, пов’язані з Кіпріаном, до повного абсурду. Начебто московський князь Димитрій, майбутній Донський, не дозволив Кіпріану зайняти митрополичу кафедру і посадив його під арешт. Але пізніше випустив і вигнав назад у Київ. Мовляв, дивіться: повновладний господар Московії, що хоче, те й робить. Звісно, подібна писанина виглядає сумнівно. Тому що російська історія завжди щось приховувала. У нашому випадку вона промовчала про кілька конкретних фактів.

Перший: рішення про допуск на митрополичу кафедру приймав хан Золотої Орди після доповіді головного баскака. А оскільки депеша великого баскака з Москви в столицю Сарай і відповідь хана були в дорозі кілька місяців, то, природно, Кіпріан весь цей час займався управлінням Московською митрополією: знайомився з єпископами, висвячував у сан священиків, відвідував монастирі, проводив у храмах богослужіння та інше. Що цікаво: митрополит Кіпріан таки правив митрополією. Отож очевидна московська вигадка про вчинки Димитрія, так званого Донського.

Але російські історики замовчували ще більш достовірний факт: відлучення Димитрія Донського від церкви, піддання його анафемі й прокльону. Ви ніде в популярній літературі (крім спеціальної) не знайдете повідомлення про цей вчинок митрополита, здійснений глибокої осені 1378 року. Митрополит Кіпріан відлучив Димитрія від церкви і піддав прокльону привселюдно в церкві, у присутності єпископів і священиків. Після чого виїхав до Києва.

Що ж приховується за цим дивним церковним прокльоном Димитрія Донського?

Не можна всерйоз сприймати російські вимисли про "заборону князя". Ми вже бачили, що в московському Кремлі навіть через століття, у 1477 році, князь був "під ковпаком" Великого Баскака. Доведеться згадати історичні події того часу.

Отже, 1373 року Литовсько-Руський князь Ольгерд "увійшов з Боярами Литовськими в Кремль, ударив списом об стіну на пам’ять Москві й вручив червоне яйце Димитрію". Так московський князь став залежним від Литовсько-Руського князя Ольгерда. Хоч скільки я шукав в історичній літературі, крім російського словесного лушпиння, мені нічого більше на цю тему поки що відшукати не вдалося. "Чистильники" спрацювали на совість. Однак сліди московської залежності від великого Ольгерда збереглися.

Так, у 1373 році в "загальноросійських літописних зводах" знаходимо: "А князю... Димитрию Московскому бышеть розмирие с Тотары и с Мамаем".

Уже в 1377 році Димитрій посилає свої дружини на ріку П'яна проти татарських військ і зазнає цілковитого розгрому. Але в 1378 році на ріці Вожа його дружини разом iз дружинами Литовсько-Руського князя Андрія Полоцького розбили війська підручного Мамая — Бегича. Зверніть увагу: 290 перемогу святкували в 1378 році разом із військами сина Ольгерда Андрія Полоцького.