Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Греки молять Бога про об'єднаннє християн, і тільки чекають, аби царське військо перейшло Дунай, або Хмельницький виступив з козаками: зараз повернуть на Турка і спільно почнуть з ним боротись 5).

Про хана дорогою в ріжних місцях Іван чув таке, що він сього літа на війну не піде, а буде чекати вісти від Хмельницького. Оповідали йому Татари “в українних городах” і таке теж, що хан задумує похід на Молдавську і на Мунтянську землю і хоче назад посадити в Молдавській землі воєводу Василя, і тоді йти на поміч польському королеві. Але мурзи того йому не радили.-“Бо скільки літ з Хмельницьким против Поляків воювали! від тої війни чимало їx збогатилося, і тепер якби відстати від Хмельницького після такої його приязни-сього б їм бог не потерпів! А нехай хан почекає вісти від Хмельницького: коли Хмельницький буде просити у хана помочи, нехай би хан ішов йому в поміч!”.

Сі помічення цікаві, і їх треба мати на увазі, читаючи хвалькуваті звідомлення польських послів в Царгороді і Бахчисараю про їх дипльоматичні тріумфи-без застережень повторювані новішими польськими істориками: як то їм своєю енерґією і рішучістю одним ударом удавалось перехилити Порту і Крим в бік польської орієнтації, осягнути всякі етикетальні успіхи-тим часом як козаків трактовано як каналіїв і т. д. Але в дійсности понад чисто етикетальні успіхи осягнено було небогато. Царгородські і кримські дипльомати щедро розсипали Полякам приємні слова, але не спішили з якими небудь конкретними обіцянками. Се було ясно стороннім глядачам, і Стефан воєвода остерігав старого Потоцкого, щоб не надавали значення тим турецьким фразам. “Хоч правда, що Порта добре прийняла (королівського посла) і приязнь королеві засвідчила,-але я від добрих приятелів і конфідентів моїх маю такі відомості, що все то фарба (фальш) і поверховна турецька приязнь, тому що їм тісно (під натиском Венеції). Незнати, що за сліпота їм очі засліпила-так що вони по старому прихильніші до козаків, хоч і заявляють тепер прихильність до короля. В своїй нинішній небезпеці Порта все те здала на хана, аби він так робив, як уважає за краще, і туди свої сили обертав, де се буде на добре для Порти”. Тому радив всяко відтягати хана від козаків 6). А Ракоцій поясняв королеві, що візир тому так спішно прийняв і відправив посольство, бо чекав козацьких послів і не хотів на очах Поляків робити козакам ті гонори, які хотів зробити-невважаючи на те, що союз козаків в Москвою Туркам був неприємний 7).

Се дуже правдоподібно-бо султан дав останню авдієнцію Бєґановскому 26 квітня, в той сам день коли приїхало козацьке посольство, як пише австрійський резидент 8). Бєґановский вважав се здобутком своєї дипльоматичної зручности, що його так скоро відправлено, але в дійсности його хотіли тільки як найскорше позбутись. Нічого конкретнішого йому на прощаннє не сказали понад те, що султан рад відновити приязнь з королем і радо буде чекати нового посольства, а в грамотах королеві, що тойже Бєґановский повіз з собою, висловлялася надія, що коли Польща буде, по новім замиренню з ханом, правильно платити йому харач, то все буде добре, і султан також з свого боку впливатиме на добрі відносини-тільки щоб козацьких чайок на морі не було 9). Семигородський аґент доносив Ракоцієві, що хоч Бєґановский висловляв повне задоволеннє з результатів своєї місії, Турки виявляли здержливість супроти козаків, тільки поки в Царгороді було польське посольство, а після його від'їзду змінили тон до козаків на краще; але затримують козацьких послів вичікуючи, хто візьме гору в новій війні: Москва з козаками чи Поляки 10).

Що після сього султан і візир говорили козацьким послам, документально не звісно, але після всього вище сказаного не може бути сумніву, що слова сі були не менше приємні, ніж ті що говорилися польському послові, і гонори теж не аби-які- аби тільки забезпечити себе від тих морських походів, що вже мабуть почалися в невеликих розмірах, і висіли такою грізною перспективою над Стамбулом.

Про посольство султана не маємо докладних відомостей. Савич оповідав, що був чауш, привіз кафтан і шаблю, а який був наказ, невідомо 11).

Московським послам в Криму конфіденти про директиви дані ханові від царгородського дивану оповідали так. Султан переказував через чауша бажаннє, щоб хан не йшов у похід на нікого крім Донських козаків. Хан сказав чаушу сам-на-сам, що він волю турецького султана рад слухати і війною на нікого не піде, буде воювати донських козаків-аби лише султан не посилав в Крим на ханство кого иншото. І з того ж гаремного джерела переказувалось: ханша спитала хана, що сталося з послами? хан відповів, що козацьких, польських і угорських він відпустив, а московських відпустить, як вернеться від козаків Мустафа Чілібей. Ханша стала прохати його, щоб він не ходив війною з Поляками на Москву і козаків,-тепер богато держав захиталось, досить тобі, коли себе урятуєш”. Хан відповів, що як дістане певні вісти, буде знати, як бути, а тепер нікуди не піде 12).

В реляції Яскульского, писаній 2 н. с. травня, його остання розмова з візиром, що сталася в останніх днях квітня, одночасно з авдієнцією Савича, нібито поставила плян спільної кампанії хана і короля против козаків цілком певно 13). Візир пострашив польського посла, що як хан прилучиться до союза України і Москви, то Польща пропаде-себто Поляки мусять відповідно цінити і відповідно платити за прихильне становище хана. Згадав про ті мотиви, якими козаки оправдують свій перехід під московський протекторат: король не залагодив своїх відносин до війська після жванецької кампанії, затримав останнього козацького посла, полковника Антона. Але кілець кінцем признав, мовляв, що козаки крутії (szalbierze); з їх послами поїде ханський посол з ультиматумом: або козаки покоряться королеві і вернуть Україну під його владу і підуть з Ордою воювати Москву-або Татари підуть з королем на них. Яскульский по змозі постарався ще се посолити, завваживши, що козаки фактично вже перестали бути союзниками хана, і тепер їx посли прийшли просто як шпики: вивідати стратеґічні пляни Орди. Розмова перейшла на сі власне пляни; Яскульский переказав бажаннє короля, щоб хан прислав в поміч королівському війську, для операцій против козаків, 12 тисяч Орди, а сам з головними силами пішов на Московські землі. Візир заявив, що з боку Орди не буде ніякого гаяння: як тільки козаки дадуть негативну відповідь, може бути 20-30 тисяч Буджацької і Ногайської орди. Але для такого рішучого злому політики треба наперед формально заприсягти новий союз, “вічне брацтво”, а з другого боку-умовитися що до завдань московської кампанії і поділу здобутків: хан мусить дістати назад під свою владу Татарські орди, поневолені Москвою. Яскульский заявляв, що в тім не буде розходження; король рад буде, щоб Татари помстилися над Москвою за свої кривди і вернули собі свої Орди, а король дістане землі і міста, що йому належали. Ся пригадка про польські завойовничі пляни була візирові неприємна, і він “зараз відскочив” від сеї теми, збувши її побожною увагою, що передчасно розпоряджатися річами, які ще в руках божих, і вернувся до стратеґічного пляну. Плян поділу татарських сил на дві частини поданий Яскульским, і одночасні операції против козаків Москви візирові не подобалися. “Наперед треба знищити козаків, а потім Москву: треба завсіди усунути з дороги тернє, щоб не поколотись. Як тільки прийде до нас деклярація козаків, що вони не відступлять від Москви, ми в дванадцять день від хвилі, як ви нам дасте знати (покличете в похід), будемо з 100 тис. Орди під Корсунем”. При тім питали: чим їx військо буде живитись? Яскульскій відповів гарно. “Тим чим у Хмельницького живились: жовнір знайде собі хліб!”.

Яскульский розуміється старався представити вислід своїх переговорів можливо позитивними, і візир говорив йому як людина задарена і закуплена, “дякуючи за вже і просячи ще”. Одначе знов таки і сим разом поруч запевнень, що як тільки козаки заявлять, що зістаються при царю, так Орда рушить на перше королівське слово, візир полишав фірточки дія дальших проволок: треба союз оформити, треба одержати в цілости всі “упоминки”, треба порозумітися що до московських здобутків від Москви, треба виробити спільний операційний плян. Все се при охоті можна було протягти довше і коротше, в залежности від обставин-саме оформленнє союзу потім зайняло фактично півроку часу. Ханський диван хотів лишити собі вільну руку.

Ситуація дійсно була нелегка. Вести війну з Польщею, або краще сказати-робити грабівничі походи на приграничиі західнє-украйські землі, як я вияснив в попереднім, надалі не виплачувалося: краї сі занадто вже були випустошені (як описували їх козаки-вище с. 681). Тому мурзи рішили в порозумінню з козаками і Польщею занятись грабуваннєм земель московських. Але коли виявилося, що в сій комбінації козаки стануть по стороні Москви, се зразу змінило всі рахунки: воювати против Москви і козаків, се було зовсім не те, що воювати Москву на спілку з козаками. Серед беїв і мурзів, скликаних ханом, очевидно піднялась сильна опозиція. Ми чули про неї оповідання Грека Івана, ще виразніш почуємо далі, по смерти Іслам-ґерая. Опозиціоністи відкликались до мотивів справедливости і вдячности супроти козаків, що протягом семи літ давали Орді гарний заробіток; але за сими побожними мотивами стояв цілком реальний рахунок. Крім усього иншого треба було самим серйозним способом рахуватися з погрозою відновлення морських походів Донських і Запорозьких козаків, в сих обставинах, коли Порта була зайнята війною з Венецією і не могла дбати про охорону Чорного моря. Правда, диван був продажний, і сам хан також, а Польща з своїми союзниками: воєводою Стефаном і Ракоцієм залили їx у сей мент золотом-так оповідав Савич, і тимже докоряли ханському послові в Чигрині. Але все таки треба було оглядатись на сю опозицію і на можливі наслідки-хоча б у формі тої можливости, що Порта пришле нового хана.

І ханський диван оглядався-на се ясно вказують всі ті формальности, які пророблював протягом цілого ряда місяців ханський уряд, замість того аби відразу, як того вимагала стратеґічна ситуація, кинутися на московські землі, саме в хвилі коли Москва розгортала свій наступ на Польщу. Сю недостачу рішучости хан і його міністри маскували, підчеркуючи свій гнів і зневагу до козаків — пускаючися в ріжні грубіянства, там особливо, де се відбувалося на очах Польщі. Але нам не треба давати себе збаламутити сею уданою безоглядністю.

Лист хана післаний Хмельницькому після відправи Савича, з ханським послом, Яскульский переслав до Польщі разом з листом гетьмана, але він не заховався в повнім тексті, тільки в уривку, в копії листів присланих від Яскульського, зробленій для Піночі (вище с. 889).

“Гетьмане, ми тобі дотримуємо присяги, хоч ти її зламав. По перше тим, що не тільки з сторонніми панами, але і з королем, паном своїм, без нашого дозволу не мав єси (права) укладати трактатів, а тепер маємо відомість від тебе самого, що ти з нашим “душманом” (ворогом) завязав приязнь і піддав йому королівські міста. Не можемо на тебе звірятись-але ще не складаємо з себе нашої присяги, поки не дістанемо від тебе повної деклярації, чи ти хочеш дотримувати нам присяги, котру вже зламав. Коли хочеш бути нашим приятелем по давньому, жадаємо від тебе, щоб ти зараз присягу твою Москві-зламав. Королеві панові свому вірне підданство і вічне послушенство віддав. Хто був старожитним козаком, а хто підданим-аби тим зістававсь. Нам свою присягу відновив. А на знак приязни тих московських бояр що на Україні-до нас відіслав, та зараз з королем паном своїм і з нами йшов Москву воювать. Коли ж того не зробиш, ми з одної сторони, а Поляки з другої наступимо на вас і за божою помічю з вами упоравшися підемо на Москву з Поляками з доброї волі і щиро. Коли присяги Москві не дотримаєте і сповните те, що ми вам подали, а Поляки вас мали б кривдити, то ми готові дати вам поміч...”

Розмову з послом, що привіз сю грамоту, разом з Савичем (московське звідомленнє називає його Алкас Кегіто, і каже, що авдієнція відбулася 9 (19) травня, другого дня по приїзді). Виговський оповідав московському послові. Ніби так говорив посол гетьманові Б. Хмельницькому і писареві І. Виговському: “Прислав вас кримський хан до гетьмана, до писаря і до всього війська Запорізького з тим: Чому ви, гетьман і писар, присягу свою нам ламаєте, згоду нарушаєте, а царському величеству всі городи віддали єсте? Ми вісім літ від неприятелів ваших, Ляхів, вас берігли й обороняли. Я сам в поміч вам ходив, і богато неприятелів ми побивали. А тепер ви, гетьман і писар з усею своєю старшиною без нашого відома учинили вічний союз (перемирье) з царем! Перед тим, як ми і ви до нього посилали, чому він на Ляхів не наступав? А тепер як ми з усіми Татарами з польським королем замирилися, і пішли задля вас, козаків, до короля, щоб він на вас з своїм військом не наступав,-вам би тепер під королівською рукою буть, а не під царською. Ми присяги не розриваємо,-хіба ти, гетьмане, розірвеш, будучи під царською рукою-будеш помагати цареві на короля; то і ми будемо воювати з вами!”

“Гетьман і пиcap на те говорили: “Ми присягу ханові держимо кріпко. Коли ж хан задля грошей, що Ляхи дають і хана спокутують, хоче від нас-війська Запорізького відступити і присягу зламати-ми покладаємо нашу надію на Бога, а від царя не віступимо, поки душа в тілі. А як хан на нас з Ляхами прийде або людей пришле,-ми як з неприятелем боротися будемо, на землі і на водах, скільки Бог дасть помочи і розуму”.

“І ще говорили послам: “Ви нас винуватите, що ми піддались під царську руку, і великі війська царські нам в поміч ідуть. А чому не вините Ляхів, що в присязі своїй твердій, що під Камінцем була, не устояли-війною на городи наші пішли, городів богато спустошили, невинних християн і малих дітей порубали, пополонили, міста попалили? І ще гірше з иншими краями: Німцями, Уграми, Мутьянами, Волохами присягу вчинили і поміч від них мають, і вас ще манять, так що й ви в своїй присязі не стоїте! Ми побачивши таку неправду-що православних християн хочуть знищити, зібрали ріжних чужоземців і нас бють,-стали шукати ласки у бога, а помочи у царя, і цар нас пожалував: не лишає нас, православних своїх одновірців, а ми і діти наші після сього ніколи не підіймемо рук на царські землі, і вам ніякої помочи не дамо. Коли зістанетеся ви з нами в союзі (в совЂтЂ), обіцяємо вам, що від козаків Низу Дніпрового і з Дону ані волос вам не згине, і вороги ваші Черкаси не будуть тішитись, а вам і улусам вашим вільно буде кочувати безпечно на степах наших. А як не послухаєте сього-вільно вам робити що хочете, тільки на недовго вам стане польських грошей, як з нами розійдетесь: не будете ходити в добрих сукнях-ходитимете знову в кожухах, як колись”.

“Посол казав: “І давніше Запорізькі і Донські козаки ходили на море і на поле, а ми Кримських земель стерегли, вас не боялись, а з ворогами воювали”.

Гетьман і писар відказали: “Як ти, после, говориш! Як за короля Володислава стільки нас, значних козаків, покарано горлом, щоб ми човнами на море не ходили і вам шкоди не чинили-за для договору з турецьким султаном, тоді вам не було від нас шкоди. А перед тим-гетьман Дорошенко і з ним півчетвертої тисячі козаків весь Крим виходили, і ви йому не вчинили ніякої шкоди. А тепер ви лякаєте нас 14), тому що ріжні держави дають вам великі гроші. Але як ви нам станете ворогами, то ми за божою помічю будемо воюватись, так щоб ті неприятелі, які б против нас стали, не мали потіхи”.

Потім як посол був у Виговського сам-на-сам, питав його писар: “Для чого ти з такими словами (таким посольством) прийшов? Видно Ляхи, Угри, Мутьяни і Волохи великі гроші привезли і вашій старшині золотом та сріблом очі засліпили, і через те ви забули приязнь нашу-що то ми вас богатими зробили, і тепер від нас відступаєте і воювати хочете!”

Посол відповідав: “Хан і старшина вашої приязні не вирікаються, але як ти думаєш: як то нам було в Кримі чути, що ви під царя піддались і нас воювати хочете? Тому й запобігаємо приятелів, аби нам була поміч від инших країв”.