Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Про се все посли повинні донести цареві, щоб він не дав себе здурити “такому викрутному й строптивому неприятелеві”, і коли б Хмельницький тепер переступив присягу,-щоб цар поміг королеві його поконати і приборкати як спільного неприятеля, з усіми його спільниками.

“Ви, вел. посли, розглянувши вчинки того зрадника (“вора”) Хмельницького,- як він лукаво запевняв царя, нібито грецька віра терпить тісноту і прикрости в королівській державі, переконалисьтеся, що не за віру війна йде-бо той бунтівник не тільки римо-католицькі костели, але й грецького закону церкви й монастирі палить і руйнує, віддає посвячені Богові річи в руки поганам, християн в полон поганський і т. д. Зміркувавши все се, ви признали його не вартим царської ласки, і не хочете до нього посилати, ані в посередництво вкладатися, переконавшися, що се ворог і обманець не тільки перед королем, але й перед царем”.-Се те місце, против якого протестували посли, прочитавши відповідь. А далі йдуть такіж неприємні слова про неможливість скасувати унію, і те небезпечне прирівняннє сього побажання до того, “якби вимагати, що б стародавня грецька віра була викорінена в державі царській”- що свого часу викликало такі гарячі протести послів на конференції.

Примітки

1) “Только цар. величество с кор. величеством не сослався о том вЂчного докончанья не нарушить” — л. 524.

2) В чернетці було полишене місце на цифру, та видно не спромоглися на статистику.

ВІДПРАВА ЯЦКОВИЧА І АБРАМОВИЧА, МІСІЯ СТРЕШНЕВА, МІСІЯ Л. КАПУСТИ.

В Москві тимчасом виправляли до дому послів Хмельницького - Яцковича і Абрамовича. Вони були вислані по тім як Ладиженский привів принціпіяльну згоду царя на прийняттє козацького війська під московський протекторат; мали добитися негайної військової помочи, і очевидно як можна наставали на московський уряд, допевняючись як найскоршої відправи з якимись конкретними наслідками. Але московські правителі, після доволі рішучої заяви, післаної з Ладиженским щоб затримати гетьмана від формального переходу в підданство Отоманської Порти, знову вернулися до політики вичікування, і не хотіли робити нічого рішучого до повороту великих послів. Правда, не маємо протокола переговорів в приказі, але авдієнція вступна і відправна, і царська грамота дана в відповідь на грамоту Хмельницького витримані в незвичайно здержливім тоні, і мабуть в устних переговорах московські дяки теж не розпускали язика 1). Все робить таке вражіннє, що московський уряд не хотів ніяким фактом порушити лінію високої льояльности супроти польського уряду, взяту перед остаточним розривом. Для заспокоєння ж гетьмана і старшини рішено післати з козацькими послами кого небудь з близьких цареві людей-з щедрими дарунками і ласкавими словами, щоб можливо затушувати сю нову, неприємну для гетьмана проволоку. Визначено для сього царського свояка стольника Родіона Стрешнева і дяка Мартиньяна Бредихина; соболів для гетьмана і його двору призначено на загальну суму 2352 московські рублі-небувалу досі, більше ніж подвійну против дотеперішніх посилок, і вже 6 (16) вересня зложено царську грамоту про се посольство-в остаточній формі виготовлену другого дня. Вона дуже убога змістом, обмежується тільки вірчою формулою, і найбільш інтересне в ній те, що титул польського короля як зверхника Запорізького війська, вписаний в чорновику старим порядком, при останній редакції счеркнено з поясненнєм, що від посольства Ладиженского, себто від заяви про згоду на прийняттє війська в московську протекцію королівської титулятури при титулі гетьмана вже не пишеться,-тільки “гетьманові війська Запорізького і всьому військові” 2). Протягом кількох день мабуть вичікували ще остаточних вістей від великих послів, і не діждавшися вирядили се посольство 22 н. с. з доволі докладною інструкцією, що заховалася в посольських актах.

Доручалось Стрешневу головним чином виправдати сю нову проволоку в виповненню українських домагань. Цар все ще не може прийняти гетьмана і військо під свою руку і післати їм своє військо, бо чекає остаточного висліду посольства Репнина-Оболенского: нехай гетьман і військо ще трохи підождуть, до його повороту без якого небудь сумніву і “розмышленья”, в повній певности доброго розвязання справи. Однаково тепер час для походу недогідний, “настають болота та заморози”,- нехай би гетьман почекав весни: до весни всі військові сили московські будуть готові, а тепер військові люди в ближніх городах зібралися, і в дальні городи накази післані.

Одначе московські політики рахувалися з можливістю, по всім попереднім, що гетьман не так то легко прийме сі нові проволікання: казатиме, що у нього війна з Поляками, король і гетьмани польський та литовський на нього наступають, він з ними миритись не хоче і далі чекати не може і не буде-нарікатиме на московську політику і грозитиме розривом. На сей випадок послам рекомендувалося нашвидку написати про все до Москви, а в крайности, коли б вони довідалися, що становище дійсно критичне: у короля з козаками були бої,-послам давалося право на катеґоричну заяву, що цар велів прийняти гетьмана і все військо Запорізьке під свою руку “з городами і землями”. Про се написати нашвидку до Москви, для відповідних розпоряджень, а з гетьманом обговорити в такім разі план спільної кампанії. Коли царське військо прийде їм в поміч, де йому поживу і фураж брати, і котрими городами іти? треба буде йому йти тими городами, що ближчі до литовської границі- і козацькі полковники щоб були теж тут, поблизу царського війська. Чи приязні відносини у війська з ханом, і чи можна їx сподіватись і надалі? чи не треба сподіватися порозуміння хана з Поляками і спільного походу на Московські землі і на козацьке військо в такім випадку як боронитися-про се докладно розпитати 3).

Але московських політиків очевидно далі непокоїла гадка про можливе незадоволеннє гетьмана і війська, з того що їм в такий гострий момент прислано знову тільки порожні компліменти й обіцянки з додатком кількох соболів. Бо дійсно, в кілька день по виїзді Стрешнева і Бредихина прилетів 4) Лаврів Капуста-оден з найближчих до гетьмана людей, висланий з ради, що відбулася після вийду гетьмана з Чигрина (про неї нижче) з новими проханнями помочи, з огляду що кампанія почалась, і грозить обернутися против самої Московської держави. На жаль, ми не маємо автентичних листів привезених Капустою, ані точного протоколу розмов з ним, тільки те що записано в постановах московського собору про українську справу: “Се тепер писав до царя запорізький гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорізьке з післанцем своїм Лаврином Капустою, що король з військом своїм іде на Україну, і вони-не хотячи видавати монастирів, і церков, і християн на муки видавати, просять їx пожалувати-післати їм своє військо скоро. Коли ж великий государ і тепер їx не пожалує-як то вони з плачем просять у нього милости,-а иновірці ті їx поруйнують і підібють-тоді поневолі чинитимуть їх волю!”

“А запорізький післанець Л. Капуста говорив: наказував гетьман і велів просити, щоб государ велів прислати до Київа і до инших міст своїх воєвод, а з ними військових людей, хочби з 3 тисячі-для тихже своїх воєвод,-бо у гетьмана людей богато, а ще кримський хан мав прийти з Ордою, а декотрі Татари вже прийшли-стоять під Білою Церквою. Прислав іще до обозу під Борком післанця свого султан турецький- запрохував його до себе в підданство, але гетьман відмовив, сподіваючись царської ласки. Коли ж государ його не пожалує і не прийме, він буде свідчитися перед Богом, що богато разів просив сеї ласки у государя, а той його не пожалував.

“А з королем у нього згоди не буде ніяк: будуть против нього стояти. І вісти прийшли, що в під'їздах козаки з Поляками уже двічі бились, і їм пощастило: богато Поляків зловили. А литовський гетьман Радивил говорив: коли їм не удасться з козаками нічого зробити (подоліти), вони зараз з ними замиряться і підуть війною на царську землю” 5).

Наскільки се все точно передає гетьманські інструкції, трудно сказати. Жаданнє присилки царських воєвод з військом до Київа й инших міст викликає великий сумнів, і я скорше готов думати, що така формуліровка жадання військової помочи з'явилася наслідком “разговорів” Капусти з боярами в Москві. Але алярм-необхідність скорої посилки війська і натяк на можливість порозуміння гетьмана з султаном і обернення всеї кампанії в останнім рахунку на Московські землі, безсумнівно походили від гетьмана, і мусіли сильно стрівожити московських правителів, ще більше як погроза перед Яциною. Тому зараз по приїзді Капусти, 30 н. с. вересня Стрешневу і Бредихину вислано наздогін инший наказ: яко мога поспішати до гетьмана, і вже нічого не говорити, що в Москві чекають великих послів. Сказати, що посли приїхали вже на московську землю, до Вязьми, і їм послано наказ поспішати до Москви як тільки можна, в день і вночи, і як тільки вони приїдуть, буде післана нова інструкція послам (Стрешневу і Бредихину) і “милостивий указ” гетьманові й війську з Лаврином Капустою й товаришами. Се говорити в такім разі, коли ситуація не обгострилася-“коли у гетьмана з королем бою не буде”. Коли ж бої почались, то цілком катеґорично заявити гетьманові, що цар велів прийняти Запорізьке військо під царську руку (с. 34).

Примітки

1) Акти посольства містяться в стовбці Малорос. приказу 5821/10: привезені послами листи від гетьмана і Виговського до царя і від гетьмана до воєводи Хилкова з 9 с. с. серпня (сей в ориґіналі, инші в копіях), дві одписки Хилкова про приїзд послів до Путивля, запись про вступну авдієнцію у царя 29 серпня ст. ст., листуваннє про видачу корму і жалування, відпускна авдієнція 9 с. с. вересня, царська грамота до гетьмана, післана з послами, з датою 7 вересня; листуваннє про коней, підводи і т. и. з днів 9-10 вересня; все важніше видане в VIII т. Актів Ю.З.Р. с. 369-373.

2) В Актах Ю.З.Р. т. VIII с. 372, т. Х с. 22.

3) Акты Ю.З.Р. X с. 27-9.

4) Висловлююсь так, бо порівняннє дат дійсно показує на дуже скору подорож: наради під Борком діялися в середині н. с. вересня, а 20 (30) вересня підписана царська грамота, що говорить про побут Капусти у Москві — Акты ЮЗР. Х с. 35.

5) Тамже 15-6.

ЗЕМСЬКИЙ СОБОР 1 с. с. ЖОВТНЯ 1653, ЕКСПОЗЕ, УХВАЛА ЗЕМСЬКОГО СОБОРУ, ПОСОЛЬСТВО БУТУРЛИНА.