Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

В больших городЂх приводять боярину с товарыщи. А в ыные городы посилать стольников и дворян.

О Крымском говорить Хмельницькому, чтоб Крымской с ним был, и от него не отступал. И Хмельницкой учнетъ буде за то иматца, что Крымской (зач: И будет Хмельницкой учнет говорить, чтоб ц. в-во к нему Крымскому послал своих поминков) от него не отступят и на государева недруга станет с ним вмЂсте помогать,-і евоза то похвалить. (Зач.: А будет учнетъ) говорить, чтоб ц. в-во послал ево (!) и от себя на то уговаривал, чтоб онъ от него, Хмельницкого не отступал, и поминки б к нему послал,-и боярину (зач.: и Василью) послать от себя.

А будет Крымской у Хмельницкого, и боярину (зач.: послать от себя к Крымскому) поговоря з гетманом і учинить смотря по тамшонему дЂлу.

(Зач.: о людех) О государевых ратных людех, гдЂ имъ (зач.: стоять) быть-договоритца с ним.

А будет король отступил, говорить о том, чтоб государевых ратных людей до весны въ их городы не посылать” (лл. 49 і 50).

До ст. 733. Поки що ми можемо констатувати, що весною 1654 р. ходили уперті чутки, що Богун не зложив присяги цареві, і такого переконання кінець кінцем набрали і в Москві. З приводу листів писаних до Богуна з польської сторони цар наказував гетьманові привести його до присяги, тому “что он, полковник Иван съ тобою гетманомъ и съ иными товарищи съ полковники при нашем... бояринЂ при В. В. БутурлинЂ съ товарищи у присяги не былъ” (Акты X с. 570, див. нижче с. 839). Можливо, що так воно і було. Богун до Переяслава не приїхав, замісць нього записали Івана Федоренка, а самого його привели до присяги пізніше, літом 1654 р. (коли і як зложив він присягу, се так і лишилось невідомим, ала цілком правдоподібно, що без присяги його не лишили, як що він її не зложив своєчасно). Інше толкування було б те, що я дав у своїй статті надрукованій в “Докладах”: що все було одно непорозуміннє: Богун не складав присяги першого дня, але зложив скоро по тім і його приписали під іменем Федоренка. В кожнім разі про те щоб Богун відмовлявся присягти цареві, не говорить ні одно вірогідне джерело, хоч така версія здавна й досі держиться в літературі (пор. ЛипинськогоУкраїна на переломі с. 163).

До ст. 916. Невеличка студія про Данила Грека, або Данила Калуґера, як його називають, з'явилася по видрукованню сеї частини праці: Панас Феденко, З дипльоматичної діяльности Данила Грека-Праці Українського Високого Педаґогічного Інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Науковий Збірник, том І під заг. ред. д-ра В. Симовича, 1929 (фактично з'явився в 1930). Не заглублюючись особливо в деталі діяльности Данила, автор головно характеризує його як грецького, чи балканського патріота, що безповоротно звязав надії визволення своєї батьківщини з долею України і послідовно в усіх зовнішних змінах служив інтересам Запорізького війська (тим автор пояснює неприхильний відзив Лілієкрони-що Данило служив інтересам не шведським, а українським, хоч рахувавсь уже в шведській службі).

До ст. 1099. Проф. Рипка каже (с. 497), що ся грамота султана, датована у Костомарова місяцем вереснем (XIV с. 611-на якій підставі, Костомаров не поясняв, і не назвавши близче того стовбця чи звязки архиву загран. справ, де він її знайшов, позбавив пізніших дослідників можливости провірити його звістку)-в обслідуванім ним турецькім копіярії ґетінґенського унів. (114-117) має дату “кінець рамазана 1065”. себто в днях від 27 липня до 3 серпня 1655. Відомости зібрані у мене на ст. 1097-8 промовляють за те, що грамота була виставлена о який тиждень раніш, коло 18 липня, а принесена гетьманові в вересні.

До ст. 1110. П. Феденко в цитованій студії про Данила Грека (с. 445) ототожнює сього Івана Петровича з Іваном Тафралі, чи Тафларі; справа вимагає перевірки: дивно тоді було б, що в царських інструкціях в справі його убийства (с. 1205) він зветься так, а не Тафларі, як звичайно.

До ст. 1134. Книжний український варіянт “байки Б. Хмельницького” одмітив І. П. Крипякевич в книжці: “Ифіка ієреполітика или філософія нравоучительная”, в розділі: “Другъ примиренный” (І вид. 1512 р. л. 104)-Записки Наукового Товариства ім. Шевченка т. 68, “Варіянт байки Хмельницького”.

До ст. 1282. Шведський король був збентежений, що Данило Калуґер, повернувши від гетьмана, завів мову, щоб Краків віддано казакам, аби лекше їм було держати звязок з Шведами. Король в сім часі готов був віддати Ракоцієві все воєводство Руське і Белзьке-боявся тільки, щоб якось не образити козаків. Кракова теж добивався всіми силами Ракоцій, тому жаданнє Данила показалось неймовірним, і Карло-Ґустав доручив своїм послам Штернбаху і Велінґу делікатно вивідатися, в ніякім разі не виявляючи самої справи-чи Данило міг мати таке дорученнє від гетьмана, чи говорить від себе (лист 15 жовтня, Transsylvania II с. 179, виїмки в Архиві III. VI с. 171). Штернбах підтвердив сі сумніви короля-тамже с. 264.

До ст. 1432. Зацитований тут лист гетьмана до мунтянського воєводи з 18 (28) червня має в собі дещо цікаве, що варто одмітити. Насамперед титул гетьмана: Bogdanus Chmielniczki clementia divina generalis dux ехеrсіtuum Zaporoviensium. Далі радість висловлену ним з приводу присланих від воєводи відомостей про перемогу Венеціян над Турками: “Тішимося разом з вами і покладаємось на божу поміч і ласку, що дасть ще кращі успіхи, як можуть принести користи християнству і піднести православну віру”. По повороті посла з Царгороду гетьман обіцяв зараз повідомити, з чим він поверне. “Ми ж викликавши все військо в поле, перед усім чекаємо певної відомости від кримського хана, через післаного туди посла, і як тільки її одержимо, скличемо тут раду і порадимося, що робити в потребі і (куди) рушити військо”.-Monum. Hung. XXIII с. 529.

До ст. 1434 ряд. 5 знизу: Конспект Шебеші, що він мав говорити с приводу наступу турків на Семигород:

Підчас неприсутности нашого пана хочуть Турки конче завоювати Єне. Нехай пішлють якусь поміч, хочби навіть тільки тисячу козаків-аби тільки чутка про се пішла.

“З огляду що тіга темешварського баші виговорився перед моїм чоловіком про їх намір захопити Єне, то союз заключений моїм паном з гетьманом вимагав би, щоб було післано козаків, хочби 2 тис., аби то між люде пішло, поки прийде поміч з нашого війська. Бо вони (Турки) мають на поготові артілєрію і припас і чекають тільки кінця байрама, на найближчий новий місяць рушать безумовно”.

Наступають ріжні звістки з Ракоцієвої кватири, про погоню Поляків, потім:

“До Казимира прибув татарський посол, що хан не може прибути до нього, бо се дуже далеко, треба перейти великий степ, тому нехай (Поляки) зійдуться під Камінцем і там порозуміються. Союз з Поляками він (хан) заховує, і коли вони туди не можуть прийти, то баші зроблять діверсію на Семигород.

“І про се треба говорити з Виговським: коли Татари не зважаться розірвати з козаками-з огляду що у них єсть твердий намір обсадити Єне, що ми маємо думати, чи вони (козаки) нам поможуть?” (Листок писаний рукою Шебеші між його записками- Моnum Hung. XXIII ч. 313).

До ст. 1460. От се оповіданнє Янчиньского: “Війська наші сходилися, з фронта наступав на неприятеля гетьман з Любомірским, праве крило шарпав Чарнєцкий, ліве Сапіга з Литовцями, а з тилу-казали-йде найясн. король. Так прийшли під Жовкву. Тут (Ракоцій) поставив на переді Угрів, Валахів, Волохів, Семенів, а ззаду козаків аби стерегли вози: було тих возів іще не мало, і він хотів їх перевезти через болота. Але Чернєцкий, піславши 4 хоругви примусив неприятеля спішно перейти болото, погубивши богато возів. Вони рушали відти на Куликів-де багнисті луки, і козаки, покладаючись на се стали ділити між собою здобичу, але Чарнєцкий зараз вислав 4 хоругви й їх стурбував. Сі 4 хоругви вже мали побіду в руках, але козаки поправившись несподівано поновили наступ, і ті мусіли відступати. Чарнєцкий вислав в поміч ще 4, але й сполучившися разом вони неспроможні були витримати силу козацьку і їх розмах і почали мішатися, аж патер Ястршемский, єзуїт, крикнув до них, аби спамятали предківську відвагу і вдарили на неприятеля ще раз. Хтось з товаришів відізвався на се: “Слухаємо, отче!”-і обернувши корогви вони вдарили на неприятеля, відбили вози і транспорти, самих не то що заганяють в болото, але до схочу рубають, так що якби ніч не зайшла, вже думали піддаватись. Лишились їм ще в дорозі до Глинян переходи через часті багна під Магеровим, і тут надибавши їх Чарнєцкий пустив на Ракоція всю силу яку лиш мав. Тут не можучи битись неприятель мізерно йшов під шаблю-бо утечі боронило непрохідне болото. Тільки ніч припинила наступ Полякам і дала ратунок неприятелеві.

“Так він добився до Тернополя, і тут Чарнєцкий сподівався затопити Ракоція в непролазнім болоті. Та поганий Подльодовский промостив йому стежку через багна і позволив відійти ціло. Але почалось невдоволеннє на Ракоція серед козаків: нарікали на свою кривду, що Угри йдуть собі безпечно передом, а їм кажуть іти позаду, і на них упадає польська зброя. Сказали їм іти перед угорськими корогвами, і вони йшли безпечно-доки не прийшли до Борщівки. Тут побачивши між Богом і Божком гать в мент її затопили і розкопали, і вода облила Угрів з фронту і з боків, а з тилу наступало на них польське військо. Побачивши таку безвихідну небезпеку, Ракоцій зложив всяке завзятє і став думати про капітуляцію” (295-6).