Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

3) Ясно, що се проєкт деклярації; Кубаля думає, що делєґати її підписали (Wojna Brandenburska c. 142); але се безпідставно, взяти хочби реляцію Ожґи, одного з депутатів, що їздили до Ракоція, про результати подорожі, в копіярії Четвертинського, Чортор. 2446 л. 30: “Вернули ми минулого вторка в ночи (з 13 під 14 н. с. лютого) від кн. Ракоція-вдячно нас приймав, приязнь офірував, щоб для своєї безпеки війська в тил (не посилати); такі кондиції подав (додаються осібно); їх м. Львовяне приймати не хочуть, і звідти велика турбація між їх м-ми. Ми пригадували слова сказані при прощанню гетьманом Ракоція: “Коли сі кондиції не будуть підписані, прийдеться послам инакше пити, і прийдеться потім инакші кондиції давати”. Попрощавшися Ракоцій вівторок рушив під Краків з усім військом, має його разом 30000, козаків 20000, волоського й мунтянського-при нас і минали”.

4) Се проєкт листу, замість нього вислано инший, але текст сей має всю вагу для ситуації. Жерела VI с. 225.

5) 7 лютого козаків ще не було під Львовом; п. Ляхович, що їздив до львівських єзуїтів з якимись дорученнями від кн. Четвертинського і поїхав зі Львова вечером в середу 7 лютого, коли збирались висилати депутацію до Ракоція, висловляєтья так: “Львів в страху, а коли б і нам не дісталося того, як прийде до нього (Ракоція) козацьке військо (kozackie posiłki), котрих він сподівається” (Чортор. 2446 л. 27). А 13 лютого Ракоцій рушив зпід Стрия під Краків, вже війшовши в стичність з козацьким військом-як бачимо з листу Ожґи, вище.

6) Листи Ракоція і Кеменя з Торків під Перемишлем 22 лютого-в збірці Кушевича надруковані в VI т. Жерел. с 226.

7) z ktorym sie umysły i potęga ziednoczyła.

8) Грубий нарід-се старобихівська залога, очевидно, a ludzie polerowani geniique illustrioris-се львівські маґістратські.

9) Видано в додатках Кубалі Wojna brandenb. s. 430

10) Осол. 2346 л. 239 і 379, виривки у Кубалі с. 342 і 430.

11) У Кубалі дод. 23, с. 429; в виправленій формі видав Антонович-Сборник лЂтописей с. 265. Я не йшов так далеко в виправці, але все таки мусів справляти спольщену транскрипцію Кушевича.

12) Лист Штернбаха з стрийської кватири 3 (13) лютого-се остання дата побуту Ракоція під Стриєм. Тrаnnsуlv. 11 с. 268.

13) Ґрондский с. 187.

14) Ґрондский с. 395-3.

15) Їх згадує договір з Перемишлянами, зараз нижче.

16) Текст договору в Ос. 3568 л. 90.

17) Тrаnssуlvаnіа II с. 274.

18) in acie stantium et samopallis utentium.

19) Transsylvania II c. 272-3, передр. в Архиві ЮЗР. III. VI с. 210-2.

НЕБЕЗПЕЧНІ СИМПТОМИ-БЕЗПЛЯНОВІСТЬ, ДОБИЧНИЦЬКІ ПОТЯГИ, ГРАБУВАННЯ І РОЗБОЇ, ОПОВІДАННЯ ПРО НЕЛЮДСЬКУ ПОВЕДІНКУ, ШУКАННЯ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ НА ВОЛИНІ.

Проводу, пляну, політичного розуму дійсно бракувало очевидно і Ракоцієві, і його ґенералам і нашому Ждановичу,-та не виявив його й Карло-Ґустав у своїх операціях у Польщі.

З становища українських плянів було великою дурницею, що козацьке військо замість виконувати свою функцію патронату над Західнє-українськими землями і прихиляти на свій бік місцеву шляхту, міщан і селянство, намісто того лишило сі краї на призволяще і пустилося з Ракоцієм на Краківське Підгірє, що не могло нічого дати крім здобичи. Ракоцій мабуть спирався на букві конвенції, котрою гетьман обіцяв дати в його розпорядженнє своє військо. Але се власне й була політична помилка Хмельницького чи Виговського, що вони взяли на себе обовязок помагати Ракоцієві, не застерігши собі права рішати про стратеґічні і політичні пляни акції і таким чином позбавили себе ініціятиви в такий одвічальний момент. Не забезпечивши своїх політичних інтересів, вони потім тільки “заднім числом” нарікали, що Ракоцій робив на власну руку не радячися і не питаючи їх, і тому йому не варто більше помагати.