Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

13) Фраза неясна: “гдЂ пишет не указывая и не прося маистрату чтоб вольно дом поставить, и то есть ли не будет помЂшкою, а в том никакие кривды не видим”.

14) Малор. приказу ст. 5844/33 л. 31, дата: “в Чигрині 9 декабря літа 1656”

15) Акты ЮЗР. VIII с. 287-8.

БІЛОРУСЬКА СПРАВА-МОСКОВСЬКИЙ УРЯД НЕРВУЄТЬСЯ ПОВЕДІНКОЮ НЕЧАЯ, ПОСИЛКА ДО НЬОГО СТОЛЬН. ЛЕОНТЬЕВА І ДЯКА ГР. БОГДАНОВА, В ЧЕРВНІ, СТРІЧА БОГДАНОВА З СКОРОБОГАТИМ, УНІВЕРСАЛИ НЕЧАЯ ЗІБРАНІ БОГДАНОВИМ. НАДІЇ НЕЧАЯ НА ЗАХОВАННЄ БІЛОРУСЬКОЇ КОЗАЧЧИНИ, РОЗМОВИ З НИМ БОГДАНОВА, ЦАРСЬКІ ДОКОРИ НЕЧАЄВІ, НЕЧАЙ ВИРІКАЄТЬСЯ СВОЇХ КОЗАКІВ, НЕЧАЄВІ ЛИСТИ ДО ЦАРЯ, ЦАР ВИБАЧАЄ НЕЧАЄВІ, БІЛОРУСЬКА КОЗАЧЧИНА ПРИЗНАНА ЦАРЕМ 14 (24) ВЕР. НОВІ КОНФЛІКТИ НЕЧАЯ З ВОЄВОДАМИ, НЕВДАЛІ ЗАХОДИ КОЛО СТ. БИХОВА, “НОВИЙ МОГИЛІВ” НА ЛУПУЛОВІ, СТАРИЙ БИХІВ ПІДДАВСЯ НА ГЕТЬМАНСЬКЕ ІМЯ-РЕЛЯЦІЯ ГЕТЬМАНА ЦАРЕВІ.

Як бачимо, московський уряд нарешті відчув, наскільки серйозним джерелом розходжень стали справи Білоруської Козаччини, і як його безоглядна ліквідаційна політика будить все нові й нові ускладнення і псує настрої стрічаючися з плянами поширення козаччини на півночи. Друга половина 1656 року з сього погляду пройшла дуже неспокійно.

Коли після заспокоюючої реляції Ждановича, одержаної в царській кватирі 2 (13) червня стали приходити вісти про те, що козаччина на Білоруси держиться і Нечай далі веде свою лінію, се видимо дуже схвилювало царських дорадників. Жданович писав, що він розслідив усі жалі на козаків, пограблене велів повернути, винних покарав; козакам, зібравши на раду, вичитав гетьманського листа і словесно пояснив, що всі козаки мають вийти з Могилева, Чаусів й инших міст та їх уїздів і вернутися до своїх місць, а в Чаусах можуть зістатися тільки жонаті, старі козаки, що мають свої доми; а за яке небудь воровство заповів їм сувору кару включно до горла. Тим часом “вел. государеві відомо стало, що Нечай тільки з декотрих городів і міст вивів козаків, а по инших вони й далі лежать, і прибирають собі козаків, і ті мужики ворують ще гірше”. 10 червня одержано одписку минського воєводи Федора Арсеньева, що до Минського повіту прийшло богато людей під корогвами, побивають на смерть шляхту, їх людей і селян, забирають коней, всяку худобу і збіже, мучать селян всякими муками, містечка і села палять. Воєвода посилав своїх райтарів-спитати їх, що вони за люде, з чийого наказу прийшли і так поступають; ті відповіли, що се наказний полковник Нечаєвого полку Филимон Бутко з товаришами-присланий від Нечая до Минського повіту: велів Нечай за царським указом писати в козаки шляхту і мужиків, а котрі не схочуть-записувати їх силоміць. З инших городів і уїздів приходять такі ж відомости про воровство і насильства. Нечай прислав листа (тимже Бутковим козакам-як виходить з тексту), щоб вони йшли за Березину, і там також записували силою в козаки шляхту і міщан; котрих мужиків своїх, що стали бити і грабувати шляхту, шляхта половила і припроводила до Минська воєводі, ті мужики на допиті сказали воєводі, що вони шляхту бють і грабують з наказу того ж наказного полковника Нечаєвого Филимона, а Филимон своїм козакам і уїздним людям поясняє, що він то все робить за царським наказом. Нарешті 12 (22) червня царська кватира одержала такі відомости, що Нечай-всупереч наказам гетьмана і Ждановича, далі пише себе полковником білоруським та инших городів-“приписує собі городи в титул”, і далі тримає козацькі залоги “невідомо по що” в Чаусах, в Горах і Горках, в Барзилівськім війтівстві і по инших уїздах, і ті козаки й мужики їздять по селах, шляхту і уїздних людей грабують і на смерть побивають, а Чауси, Гори і Гірки й инші міста і села називають своїми козацькими, не відомо на якій підставі.

З сього приводу спішно вислано до Нечая дяка Григорія Богданова, щоб зажадати від нього твердого виконання попередніх наказів. Нечай повинен був вийти з Білоруси і вивести козаків до решти, а всіх винних в воровстві тяжко покарати, включно до кари смерти 1).

14 (24) черв. він був уже в Чаусах, але Нечая не застав: той поїхав до Могилева до нового воєводи Хованского, настановленого на місце Репнина, з котрим Нечай так завзято воював. Маємо листа Нечая до Хованского з 13 (23) червня, з ріжними етикетальними висловами, в відповідь на висловлені воєводою бажання побачення 2) і слідом очевидно Нечай до нього виїхав, для усталення приязніших відносин. Богданов велів чауському війтові зараз по нього післати. Тим часом над'їхав Скоробогатий з товаришами, що їхали в посольстві від гетьмана до царя; вони приходили до Богданова і розпитували, куди їм їхати до царської ставки, і при сій нагоді розвідували про причини сеї посилки до Нечая. Богданов пояснив, що Нечай з Білоруси не вийшов, приймає в козаки ріжне гультяйство, розсилає їх по городах і селах на залоги і велить силоміць записувати в козаки шляхту і мужиків, а котрі не згоджуються-тих каже бити і грабувати, себе ж далі називає і пише полковником білоруським. “Переїздячи через Мстиславський уїзд чув я від богатьох шляхтичів і мужиків, що козаки Нечаєвого полку приходять до них на села, наказують, щоб усі були козаками, а коли не послухають, Нечай їх усіх побє, а на царських людей гетьман Б. Хм. шле йому козацьке військо. Що ж коли справді Нечай, лякаючи селян, щоб вони його слухали і писалися в козаки, видумує на гетьмана такі лихі і непристойні слова- чого гетьман і не думає? І не знати на що!” 3).

“І се вам даю знати-говорив Богданов-Нечай держить при собі в Чаусах бунтівників, що в усяких справах йому притакують і його покривають: війта Омелька Шаравару, райцю Матвія Мацька, міщанина Корнія Дра(ла),-тепер сього Корнія настановив він козацьким сотником. Сі бунтівники намовляють його на всяке лихо, у всім притакують і його покривають, а вел. государеві від них нема ніякої служби, тільки всяке лихо і воровство. Тому ц. в-во прислав мене сказати, щоб він, Нечай гультяїв до себе в козаки не прибирав, “шишевать” і мужиків грабувати заборонив, на заставах їх не ставив-тому що від них іде велика ссора і смута”. Білоруським полковником щоб не називав себе і не писав, і з Чаусів виїхав геть.

Скоробогатий з товаришами вислухавши се не стали перечитись. Вони сказали: “По дорозі до Чаусів ми чули богато жалів на Нечая від мужиків, але ми тому мало вірили. Аж тепер почувши такі слова від тебе, всьому віримо, і як будемо у гетьмана, все йому розповімо, а як гетьман про се довідається, певно Нечая з козаками в Чаусах не буде”.

Розмова ся велась 18 (28) червня, і того ж дня повернувся Нечай; Богданов з ним бачився і переказав свою місію. Але за той час 15 (25) червня, як виходить з слів Нечая-він бачився, мабуть у Могилеві ж таки, з иншим царським висланцем стольником Леонтьевим, що мав анальоґічне дорученнє в звязку з попередньою слідчою комісією: перевести слідство з приводу обопільних жалів-козаків і на козаків. З розмов з ним і з новим воєводою Хованским Нечай набрав видимо такого враження, що справа його не стоїть зле. На його устні жалі на царських людей Леонтьев зажадав від нього, мовляв за царським указом, повного перепису козаків-де і скільки їх в яких городах і селах, і кому яка кривда сталася. А Хованский в розмові з Нечаєм висловився так, що він до козацьких справ мішатися не буде, і де якісь мужики записані в козаки, йому до них діла нема 4).

Наслідком таких заяв і розмов Нечая, очевидно з'явилась надія, спираючись на сі заяви, противставити їx попереднім катеґоричним жаданням ліквідації білоруської козаччини як нове слово московського уряду. Його листи зібрані слідчими-Леонтьевим і Богдановим, дають зрозуміти, що він сподівався викрутитись від сих жадань, зістатись на своїм уряді білоруського полковника 5), а висилаючи свої залоги ніби то для охорони людности від вояцьких кривд, фактично козачити міщан і козаків, орґанізувати козацьку управу і поширювати козацьку територію. В московських актах заховались напр. такі його універсали:

“Всім взагалі і кожному зокрема, кому то потреба знати: й. м. панам князям, стольникам і воєводам, полковникам і полуполковникам і ратним людям й. ц. в-ва всякого чину, панам сотникам, осавулам, отаманам і всьому товариству війська й. ц. в-ва Запорізького до відома подаю, що я від боку мого посилаю до села Жаливля товариша мого-на ймя Якуба Харитоновича, аби він пильнував, щоб бідним селянам не було кривди. Тому прошу пильно ласки в. м., аби згаданому моєму товаришеві в усім вірили, а сам готовість мою до послуг ласці в. м. пильно поручаю. Писано в Чаусах 11 іюня 1656 р. В. м. жичливий на все добро приятель, радий служити, Ів. Нечай полковник війська й. ц. в-ва Запорізького” 6).

“ВсЂм в-обецъ и кождому зособна, кому о том ведати буде потреба, ихъ милостямъ паном князем и воєводам, полковником и полуполковником и ратным людем вшелякого чыну єго цар. вел. и сотником, асавулом, атаманам и всему товариству войска єго цар. вел. Запороскому,-доношу до ведомости, ижъ посилаю товариша моєго, на име Андрея Петровича Качановского, для зревидованя свовольных людей и для залог по розных селах будучих, од котрых бы убогим хрестьяном крывда была, абы справедливость з них учынили, моцю моєю, а кождого свовольного и непослушного абы звезавшы до мене одсылал, под ласкою моєю и под срокгим каранєм. Который кожъдый, своєволю чынячый од мене на горло буде караный. Писан у Чаусах дня 14 юня року 1656. Пры которым посылаю товарыство моє розноє. Вашим милостям всего добра жычливый, прыятель и рад служить Іван Нечай, полковник войска его цар. вел. Запороского”.

Далі приписано иншою рукою: “По росказаню єго мл. пана полковника и даня уневерсалу овому на сотництво дня 14 июня, а подписал руку по єго веленью Николай Козловский, писар полковника Нечая,-што єсть то самый от пана полковника лист даний на залогу и на сотництво” 7).

От з сього приводу й вийшла розмова між Богдановим і Нечаєм. Богданов нагадав йому місію Лопухина, що мала метою ліквідувати білоруську козаччину-для сього була вислана комісія Ждановича і Сивцова, яка нібито всі справи полагодила, а тепер цар дістає відомости-наведені вище-що Нечай далі утримує і навіть ширить свої залоги, силоміць записує людей в козацтво, титулує себе білоруським полковником, а його люде називають козацькими городами Чауси, Гори і Горки і т. д. Цар наказує Нечаєві суворо укарати всіх винних в яких небудь самовільствах, а на далі вивести козаків з Чаусівського полку, самому вийти і ліквідувати тутешню козаччину до останку.

Нечай сказав Богданову: “Що ти мене раптом взявся лякати і велиш негайно відси виїздити? Годі! Хіба не знаєш, який мені тепер указ й. ц. в-ва? З Чаусів їхати мені не велено. А що кажеш, ніби то я пишусь білоруським полковником, так після від'їзду полковника Антона на мині того не покажеться!”.

Коли Богданов попрохав у Нечая того царського указу, Нечай пояснив, що грамоти про се він від царя не отримав, але стольник Леонтьев устно переказав йому царський указ, щоб він, Нечай, переписав всіх козаків, скільки їх в котрім місці й по селах, і кому була вчинена яка небудь шкода від воєводів і царських ратних людей, і ту роспись йому подав. “А воєвода могилівський кн. І. Хованский сказав так: “Котрі мужики Могилівського повіту написані в козаки, мині до них діла нема, я в ніякі справи їх мішатись не хочу”. Тому я (Нечай) по тих місцях, де мужиків запишу в козаки, поставлю козацькі залоги, для розправних діл. А досі, потім як полковник Антін поїхав, я козацьких залог нікуди не посилав, і з усіх городів, міст і сіл козаків вмвів 8).

Богданов сказав: “А я знаю, що козаки твого полку чинили грабіж і убійства всякого чину ратним людям й. ц. в-ва, також шляхті і мужикам, всяко їх нищили, і такий був слух, що то все велике лихо, воровство і бунти чиняться з твого наказу! Б. Хм. присилав для слідства полк. Антона і про се писав ц. в-ву, а ц. в-во прислав стольника Леонтьева, щоб він з ними разом про се докладно розслідив: які козаки були в Могилеві і в Чаусах на службі, і які обиди були посадським і уїздним людям від ратних государевих людей. Але полк. Антін виїхав перед його приїздом, тому Леонтьеву велено в усяких ,обидних ділах' переводити слідство одному. Се може бути, що він велів тобі принести роспись козаків, яким стались обиди-тих що були з України 9) і тепер за царським указом всі виїхали на Україну з полк. Антоном, тому що їм тут без служби не було що робити ні жити, і ц. в-во велів без них і без їх чолобиття розслідити, коли кому з них сталась якась обида 10). Але щоб стольник велів писати в козаки мужиків в городах і селах Могилівського, Мстиславського й инших уїздів і подати йому розпись їх-се ти видумуєш, стольник тобі того не казав, я певен, бо такого указу від ц. в-ва не бувало. Він 11) міщан і мужиків козаками називати і в козаки писати не велів, тому що в тутешніх городах козаків не має бути: мають бути по всіх тих городах воєводи і з ними ратні люде й. ц. в.: райтари і салдати, і ти в ніяких тутешніх городах нікого в козаки не записуй і на залоги не посилай! А що ти вирікаєшся, нібито після від'їзду полк. Антона полковником білоруським не писався і в ніякім місті без царського указу козакам на заставах бути не велів, і того ніде на письмі покажеться, то я тобі то докажу письмом-що ти білоруським полковником пишешся і нові залоги розсилаєш”.

“І виговоривши се з ,большим вычетом' (докором), показав йому листи за його підписом і печаткою: всі ті листи писані в місяці червні, в останніх днях, після відїзду полк. Антона 12). Нечай подивишився на листи, став говорити податніш, а відмовлявся тим, нібито писали се його писарі без його відому, а він того не знає.