Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Нинішньою весною король польський і пани-рада посилали послів до кримського царя, і в дарунку післали бочку червоних золотих, щоб він козакам не помагав. І кримський цар послів прийняв, і бочку золотих узяв, і до козаків іти в поміч не хотів. Тоді мурзи й всі кримські Татари стали приходити до царя “з шумом” і хотіли його вбити, за те що він не хотів іти в поміч козакам, а на його місце хотіли посадити иншого. Кримський цар мурз послухав, іде козакам в поміч, а королівських послів, що йому привезли бочку золотих червоних, відіслав до Б. Хмельницького. Той тримав тих королівських послів у себе в кайданах тижнів зо два, а потім обдарувавши “для своєї чести”, пустив до Польщі, а королеві і панам радам написав, аби вони й далі кримському цареві посилали золоті, бо він, гетьман, не має що посилати. А от коли королеві й панам-радам бракує людей, то нехай пришлють по людей до нього, гетьмана: він їм половину Татарської Орда пошле, бо має Татар за-богато, а платити їм за службу нема чим: тільки й буде заплатити що з Татарами воювати (пустошити) польські городи 5). З лєгенд, що ходили по Польщі одмічу таку:

“Пишуть нам з Волох — реферують з Камінця Мясковскому 21 березня — що цісар турецький велів сього хана дістати й шию йому втяти, а на його місце иншого хана післав. Тому одні запевно кажуть, що він покинувши всі свої скарби втік на Україну до Хмельницького, другі удають, що вже здох (так!)” 6).

Вістун Каліновского на підставі того, що зібрав на фронті від “язиків” і шпигів, доносив йому 23 квітня: Хан ще в Криму. Пішов би на війну, але брат його калґа-солтан хорий, дуже спух. Тому хан зістається в своїй столиці, а виправив нуреддін-султана: вийшло з ним 5 тисяч війська, і Буджацька та Ногайська орда із ним іде. Вже перейшов Дніпро 7) під Аслан городом, коло Інгульця кочує. Велено було Буджацькій Орді зараз рушати, й Алі-аґа приїхав, виганяючи їx, але вимовилися, що через худих коней не могли вийти, хіба зараз по св. Юрию рушаться з нуреддін-султаном: сполучаться з ним на Піщанім броді на Богу 8).

Се дійсно, гетьман не спішився походом. Одержавши відомости про наступ Каліновского, він кинув на західню границю частину сил. В вищенаведених звістках ми бачили згадки про дальних козаків під Винницею: не тільки уманських, але й полтавських; слідом під Хмельником бачимо й Татар. Але сам гетьман посувався поволі, немов розглядаючися в ситуації. З Корсуня вислав послів до Ракоція, нагадуючи йому його обіцянки, і питаючи, чи підтримає він козацький наступ? “А присяг він був на тім, що він, угорський король, буде помагати своїми військами против Поляків, а гетьман постарається посадити в Польщі королем його менчого брата і договорено було, що той королівський брат охреститься в православну віру грецького закону, і Ляхів та Жидів виведе з Польщі й Литви, щоб була в Польщі й Литві одна православна віра грецького закону", — так оповідали в Москві Греки, прислані з інформаціями від Виговського пізніше, в місяці травні 9).

Приймав також підчас сього походу посольства мунтянське, молдавське, московське. Про мунтянське посольство тіж Греки оповідали, що воєвода мунтянський Матвій (Басараб) заявляв свою готовність прислати військо — хоч на Молдаву, хоч на Семигород; ся готовність гетьманові, видко, здавалась дуже сумнівною, і він відправляючи послів до Туреччини доручив свому посланцеві, звісному вже нам Грекові Івану Тафралі, розвідатися, чи можна спуститися на сі пропозиції — чи воєвода мунтянський буде певніший від молдавського — “чи то такаж правда як воєводи Василя, що обіцяв віддати за його сина свою доньку, а потім не віддав?” 10). Виправляючи 19 квітня свого посла на Україну, Ракоцій наказував повідомити гетьмана, що семигородські посли повернули від нього щасливо і принесли листи гетьмана і запевнення його приязни; інструкція написана дуже обережно і не виявляє секретного змісту сих переговорів 11).

Про посольство молдавське побачимо згадку в реляції литовського післанця, що далі наведемо — нічого конкретного. Ширше спинюсь тепер на відносинах українсько-московських.

Примітки

1) Сей лист митрополита в книзі Міхаловского уміщено під квітнем, с. 634, але в записках Ґоліньского (с. 454) його копія позначена: data 12 marti 1651, і ся дата не викликає сумніву. З сього листу можна міркувати, що Радзєйовский спочатку просив митрополита написати до Хмельницького, і митрополит на се одержав від Хмельницького відповідь, котру й подав Радзєйовский. Потім Радзєйовский прислав на руки митрополита свого листа до Хмельницького, і митрополит його відіслав, але на сей мент іще не дістав відповіди. Кисіль писав також до батька Виговського, Остафія, що проживав у Київі — відповідь його переслав Радзєйовскому, але змісту не подав в листі — Ґолінського с. 454.

2) Міхалов. с. 632.

3) Московський вістун був 28 січня ст. ст. (7 лютого м.) в Лохвиці, при нім прийшов від Б. Хмельницького лист, щоб з повіту, з сіл Черкаси (козаки) з родинами і майном переїздили до міст: йтимуть мурзи і Татари з-за Полтави на Миргород, Лубні, Лохвицю й Пирятин; а запорозьким козакам велів іти за ними, як прийдуть; а йти з козаками полтавському полковникові Мартину Пушкаренкові та Матвієві Гладкому, на Смоленськ — буде бій з Радивилом” (се останнє про Смоленськ — очевидно не потверджена чутка). “А 29 січня прийшов до Веприка лист від полк. М. Пушкаренка до сотника Леська Данченка: велено складатися на вози і на коні сідати, і відписати до Гадяча до сотника Матвія Бояринова(!), аби бути готовим і йти до нього. А мурзи ногайські з Татарами пішли на Миргород, а з українних литовських городів (себто пограничних українських) велено везти для мурз поживу, хліб і всяку птицю, пиво і мед до Лубень. А Б. Хмельницький в Чигирині, з ним запорозькі козаки і кримські мурзи з Татарами: піде Задніпровєм до Польщі й буде бій з Ляхами”. Білогр. віст. стовб. 1651 р. с. 480 і д.

Білгородець Афонька Попов, що побував в поч. лютого в Зинькові, Решетилівці, Сорочинцях і Миргороді, оповів 13 лютого с. с. "При нім полк. Матвій Гладкий пішов з Миргорода, з запорозькими козаками до Б. Хмельницького, а мурзи й Татари, що були в Полтаві (так!), пішли були на Миргород литовськими (українськими) городами. І полк. М. Гладкий прислав від себе з Лубень осаула до полк. Кирила (наказного полковника): велів дому їхати мурзам на зустріч, і він поїхав, повів аргамака, за наказом М. Гладкого, І талярів повіз — аби вони пішли не займаючи литовських городів, і мурзи пішли степом. А мурзи й Татари, що кочували в степу, пішли до гетьмана повз литовський город Кобеляки степом вниз, Ворсклом; полтавський полковник Мартин Пушкаренко упросив їx, щоб не йшли городами, і зробив їм в Полтаві пир. А сам Пушкаренко з Полтави не пішов: лежить хорий, післав отаманів з городів”. Тамже с. 489.

Звісний уже нам козак Грицько Канівець, бувши в Путивлі на масниці, повідав: Гетьман Б. Хмельницький з запорозькими козаками пішов з Чигрина на Білу Церкву "на договор" на всеїдній неділі. Пішло Ногайських Татар 15 тис., Білгородських 6 тисяч, а Кримські Татари не пішли, сподіваючися Калмиків. “І в обоз гетьмана йдуть безнастанно з усіх польських і литовських городів люде руської віри: міщане (посадцкие люди) і піддані (пашенные крестьяне); а урядники — польські і литовські люде, з усіх українських городів повтікали; але досі у Поляків з козаками боїв не було (задору нЂт ни в чем)" — Польскі справи 1651 р. c. la.

Сівський пушкар Церкин, побувавши в Борзні, Мені й инших “польських городах" розповідав в Сівську 20 лютого: Заговівши мясопустну неділю, на сирній неділі пішов з Борзни козацький полковник Небаба з козаками против Поляків і Литви до Чернигова, і з усіх городів його полку козаки пішли за ним: ішли через Мену і Сосницю всю сирну неділю безнастанно. Під Стародуб, де стоїть против Литви полковник Окша, полковник Небаба післав з свого полку “на прибавку” з десятка козаків по 2 чоловіки. А гетьман Хмельницький з Чигрина, я усім військом, зібравши велику силу (большим собраньем) пішов тою стороною Дніпра на Білу Церкву, і всім иншим козакам велів спішно йти за ним. А Татар велика сила пішла до гетьмана ж з полтавським полковником Пушкаренком: ішли сею стороною Дніпра повз Ніжин і Носівку. — Тамже с. 486.

Білгородець Петро Прохоров, що побував в Веприку, Зинькові, Лютеньці, Гадячу й Миргороді, оповів 10 березня ст. ст.: “При нім полк. Матвій Гладкий пішов з Миргорода з запорозькими козаками на сирнім тижні (12-29 лютого н. с.), за наказом гетьмана Б. Хм. на Ляхів, на польський город Таборець (так). Там Ляхи вбили в місті черкаського (козацького) полковника Нечая — призвища не памятає, а козаки в городі (замку) відсиділися; а приходило під той город Ляхів тільки 3 роти, і Черкаси їx побили. А полтавський полковник Мартин Пушкаренко пішов з ногайськими мурзами і Татарами і з запорозькими козаками на Лубні до гетьмана Хм. на Федоровім тижні. А кримський цар з мурзами й Татарами пішов Задпіпровєм (правим берегом) з-під Чорного лісу до гетьмана також. А гетьман піде на Ляхів трьома полками, бо й Ляхи стоять проти козаків трьома полками. Тамже с. 383.

Білгородський станичний голова Кузьма Чорний, був в Гадячі і Лохвиці, “і при нім 8 марта (с.с.) писав з Полтави отаман до гадяцького отамана Кузьми Гарбаря, що до Полтави з степу прикочували ногайські мурзи й Татари з жінками й дітьми — останні хочуть іти до гетьмана Хмельницького на Гадяч та инші литовські городи оселими місцями — аби в Гадячу тих Татар стереглися. І Кузьма Гарбар післав до Полтави запорозьких козаків 6 чоловіка й двох товмачів, і написав, щоб Татари йшли з Полтави до гетьмана перед тим. Тамже с. 387.

4) Кримські справи, посольство Елякова, 1651 р. кн. 30 л. 173, 179, 183.

5) Польські справи 1651 ст. la, ненум.

6) Збірка Русєцкого ркп. 31 ст. 137.

7) В копії Dniestr помилково.

8) Осол. 2286 л. 145.