Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

4) Тамже додаток XII, дата 29 вересня с. с.

5) Христ. Чт. с. 683.

6) Коли се ориґінальний вираз Виговського, то значило б, що гетьман поїхав “за своїми справами”; коли Арсеній вжив його “від себе” — то гетьман поїхав “забавитись”.

7) естьли бы короля взяли.

8) взыщетъ Богъ на государЂ.

9) Йоасаф, що згинув потім під Берестечком.

10) Се інтересно! Мабуть в тім розумінню, що під владою гетьмана, була київська митрополія — що в грецькій традиції була “Великою Росією”, хоч супроти московської митрополії в Москві її вважали “Малою Росією”.

11) Никто мне так не досаден, что царь московской.

12) “Разве неволя нас совокупит якоже и Волох”. Розуміти мабуть треба так, що аж як гетьман погромить Москву з Татарами, тоді цар поневолі стане його союзником; як се було з Василем Молдавським.

13) В значінню: нехай не примушує нас піддаватися бісурменам, відмовляючи своєї помочи.

14) В звідомленню Арсенія заховалось богато ориґінальних виразів, але чи копіїст, чи видавець поробив у них богато помилок, так напр. “през” передано через “пред”, і т. д. Взагалі його діяльоґи дуже кольоритні.

15) Як собі дати раду з московським військом.

16) Далі Арсеній додає мабуть до сеї ж розмови. “Гетьман говорив, зчаста обертаючись і дивлячись на Арсенія, щоб йому було чути його слова: “Говорив кримський цар: доки ти живий, доти й я, а як тебе не буде, не буде й мене. Отже доки я живий, Татари на Москву не підуть: я не піду й вони без мене не підуть. Давніш цар турецький, на проханнє польського короля післав був до хана, щоб він не помагав козакам: але хан відмовив нечемно, з погрозами, і цар турецький замовчав, бачучи, що й так йому не добре: стільки літ воює з Венетами, а якби кримський цар з козаками пішов (на нього), то ще гірше б було” (с. 692).

17) “человЂкъ духовной особы”.

18) Се мотив, як бачимо, псіхольогічно дуже близький Хмельницькому, та й Козаччині взагалі!

19) “Государеву землю попленим, что ему, государю, будет”. Не зовсім ясний вираз.

20) Цікава і характеристична для тодішньої морали, викривленої всякими церковними прикладами, ся суперечка, де кожда сторона пропонувала другій кривоприсягу і церковне розгрішеннє (гетьман цареві — в відносинах до Польщі, цар гетьманові — в справі Акундинова), але сама не хотіла брати гріха на душу і рискнути з церковним розгрішеннєм!

21) Тут в друкованім ряд очевидних помилок: и малое то дело что и выдетъ, только от воска принисловъ.

22) прислалъ истинну безповоротно.

23) что ныне намъ учинит государь - през вас.