Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Здається, безпосереднім приводом до висилки Кондрацкого послужили вісти, що після погрому Тимоша на Молдаву пішов козацький відділ під проводом Носача. Вище я подав про се згадку Ґоліньского (с. 571). Доні пише про се в донесенні 21 липня: “Хмельницький не пропускаючи ніякої нагоди для своїх хитрощів-будь то на шкоду чи на користь своїх, аби тільки відповідало то його партикулярним інтересам, показав, що батьківська любов більше ніж охота до війни змусила його післати на Волощину старшину званого Носача та 2 тисячі наємних Татар. А зараз по тім удавши, нібито від й. корол. вел. прибув післанець з запевненнєм замирення і пробачення, видав в звязку з сим наказ іти походом на Трансильванію і Мунтенію 15), придавши до немалого числа добрих вояків силу безоружного люду, що пішов з киями в супроводі навіть дітей. Тут пояснюють се тим, що в сій країні приходиться раз у раз то прокидати, то замикати дороги, копати рови і сипати шанці, і Хмельницький не міг обійтися без такої сили хлопства, бо воно виконуючи сі роботи, дає змогу воякам не відтягатися і не втомлятися (сею роботою), а пильнувати тільки бою і бути в нім міцнішими. Може бути що так навчив його досвід в инших війнах, але не знати, чи буде з них якась користь у Волощині”. І безпосереднє по тім додає: “Не можучи пересунути цілого війська, король велів іти на Волощину Кондрацкому, дуже поважному воякові, в 5 тис. коней-більша частина їх стоять уже там поблизу” (в Камінці себто). І ще далі: “Володар трансильванський дає до розпорядимости короля свої послуги проти кого він схоче, вже в кількох листах”.

Дипльоматичні відносини між Ракоцієм і Козаччиною перервалися в тім моменті так само як і між польським і українським урядом. Настоюючи, що у Поляків на сім пункті не повинно бути ніяких неясностей і недоговореностей, Ракоцій очевидно вважав потрібним так само різко поставити і свої відносини до Козаччини. В січні 1654 р., відновляючи сі відносини він писав козацькому гетьманові: “В липні минулого року прийшли були до нас листи і посли в. вельможности, але се посольство не могло не видатись нам підозрілим як на тодішні обставини, на непевність місця, куди їx прислано, і автентичність письма. Бо принесено їх не просто до нас, а до Василя воєводи, нашого противника, відти до Валахії і тільки потім до нас,-і пізніші події показали, наскільки оправдані були наші підозріння. Бо ті листи і посольство виразно заявляли, що син ваш без волі і відомости вельможности вашої дав поміч Василю воєводі, напав на військо наше і воєводи Валахії і замішався до сеї війни- в. вельможність нібито насварили довідавшись і спішно його до себе відкликали. А факти показали цілком противне, хоч ми ніякого приводу до ворожнечі війську Запорізькому не дали і навіть нам на гадку не могло прийти, що той воєвода (Василь) може бути вам ближчий від нас і наших союзників, і ви за його справу візьметеся за зброю, відсунувши приязнь з нами, скріплену стількома обіцянками і приреченнями, стільки разів перед тим і в останнє в місяці квітні, коли в. вел. своїми листами і послами з вільної волі запевняли нас в своїй прихильности і щирости, і ми нашого ґенерала вислали не против війська Запорізького, а тільки против згаданого воєводи. А хоч між сином вашим і згаданим воєводою був персональний звязок, як звичайно між тестем і зятем, але приватні справи не можуть іти на перше місце перед публичними, і коли між сими трьома провінціями, підвластними наймогутнішому імператорові виникають конфлікти, чи відпорні чи зачіпні, в. вельможність не має ніякого права їх рішати, тим більше що найясніша Порта, давши своє затвердженнє воєводі Стефанові, все вже була полагодила” 16).

В листі до матери, писанім 6 серпня 1653 р. мабуть про се козацьке посольство Ракоцій писав, що в пятницю (1 серпня) “60 козаків пробувало перейти Дністер на переправі, але наше військо їх затримало; вони казали, що прийшли не з якимись лихими замірами, а в посольстві, просити згоди,-але їм не можна вірити”. Се були посли вислані від Хмельницького з під Бедрихового Городка десь коло 25 н. с. червня до мунтянського і семигородського князя, намовляти їх до згоди з волоським господарем 17). Їх не прийнято, затримано, і відносини були таким чином зірвані по всій лінії.

Але як я сказав, не всі були раді такому безоглядному розриву. В депешах Доні описується сенаторська нарада, скликана королем 16 серпня, з приводу вістей з Царгороду. Канцлєр з доручення короля представив зібранню справу. Диван остаточно рішив підтримувати Хмельницького і дати знати ханові, що диван не тільки позволяє, але й заохочує його помагати козакам своєю зброєю, поскільки козаки піддалися під владу Оттоманської Порти і прирікли не покладати зброї, доки не приведуть усю Русь під зверхність султана, аби тільки він підтримував їх військом і грошима. Диван вважає таку підтримку тим справедливішою, що Польща цілком занедбала всякі обовязки пошани для султана (що в очах дивану був її патроном), не прислала посольства з повідомленнєм про вибір і коронацію короля, і в дальших літах не присилала нікого. Се свідчить про ворожі замисли, котрим Порта повинна запобігти і не відмовлятися від помочи козакам;-бо вернути їх під владу короля, значило б пхнути до тим більше завзятого виступу против Порти. Король запитував гадки сенаторів з огляду на сі відомости, якої політики належить триматися супроти Порти і Козаччини? І тут ясно виявили себе прихильники старих плянів Володислава: не стелитися під ноги султана, не компромітувати себе в очах католицького світу турецькою приязнею і не замикати дороги для субсидій від противників Порти. Посольство до султана радили післати, але не робити особливих авансів, тим більше що коли Турки вже зібрали ріжні жалі на Польщу за 5 літ, то не так легко й змінять свої настрої. Натомісць пошукати згоди з козаками, щоб використати їх в якій небудь зовнішній війні; не ставити їм занадто тяжких вимог, а старатись знайти у них довірє, давши пробаченнє Хмельницькому і т. д.,-хоча й самі признавали, що досвід показав, наскільки се річ трудна до здійснення. Але инші стояли за те, щоб козакам не попускати, пробаченнє дати тільки під серйозними вимогами; використати нинішні обставини, коли увага Хмельницького роздвоїлася: в бік Польщі і в бік дунайської ліґи,- збройно наступити на нього й дати на вибір згоду чи війну, а тоді й Порта змінить тон, бо кінець кінцем рахується тільки з силою 18). Такої гадки був і король з своїми повірниками і вислухавши суперечні гадки він рішив вислати до Порти посольство, але триматися нового союзу з дунайською ліґою-i наступати на козаків. Після замаскованої посилки Кондрацкого, він вислав на Волощину, як уже було зазначено, більш офіціяльну поміч під проводом Денгофа і сам рішив іти з головним військом, на козаків.

Примітки

1) Сей невикористаний досі лист міститься в Теках Нарушевича 147 с. 249. Про сю “Львівську комісію” кілька яскравих сторінок у Кубалі II с. 354 дд.

2) “Ті післанці-три молодші козаки, що прийшли були з тим полковником, їхали разом зо мною з обозу, бачив я у них лист до Хмельницького від самого тільки гетьмана, а від короля не було жодного”.-Осол. 3257 л. 46 Доні сповіщає в депеші 14 липня про відповідь дану від кор. гетьмана на козацьке посольство, позбавленнє авдієнції, висилку тільки двох з посольства- с. 537. Стилізація листа від Потоцкого до Хмельницького здалась йому занадто гострою і презирливого; але його запевняли, що в польській мові се звучить лагідніш!

3) Асан Уривков, що був у Чигрині в днях 21-3 н. с. липня, переказує такі відомости від Виговського: “Посилав гетьман до короля післанцями київського полковника Антона Ждановича і з ним 4 чоловіка козаків король велів полковника Антона засадити, а 4-х козаків відпустив до гетьмана, і ті козаки при нім прийшли до Чигрина (значило б се 22 або 23 н.с.) А посадили того полковника тому, що король хоче з козаками битись, а згоди з ними не хоче”. Поль. спр. 1653 ст. 1 л. 479.

В звідомленню Фомина записано, як йому се розповіли посли до Москви Яцкевич і Абрамович, стрівши його на дорозі під Лохвицею: “Тому за два тижні прийшли зі Львова два козаки: Роман Летяженко та Савко Скобієнко, післані від гетьмана з послом, київським полковником Антоном Ждановичом; сказали, що король післав їх зі Львова до гетьмана з вістю, а гетьманського посла Антона всаджено за міцну варту; а царські великі посли саме тоді до Львова прийшли як вони поїхали -Акты ЮЗР. III с. 497.

4) ркп. Краківської Академії 1056 л. 36.

5) Том 147 с. 239-242.

6) Acte c. 223.

7) Він писав Потоцкому, повідомляючи його про битву над Яломницею:

“Повідомляємо вашу вельможність, абисьте знали, яке замішаннє і шкоди стались через випущеннє з Польщі воєводи Василя. Коли б йому не дозволити там свобідно мешкати і трактувати з козаками і вернутися, коли він того захотів,-наші сусідні : Молдавія і Валахія не зазнали б такого спустошення, і з козаками скорше можна було б поборотися, коли б надія на добросусідські відносини (Польщі) не здурила б (нас)”. І далі він питає “Чи хочете свою контроверсію з козаками рішати згодою чи зброєю? коли війною, то яка причина такої тиші і проволоки в наступі? коли краще хочете згоди то чи вже почалися переговори, де і через кого? які пропозиції і жадання обох сторін?”-Monumenta XXIII с. 688-9 (копія без дати)

8) Monumenta Hungariae, Diplom. XXIV с. 476.

9) Жерела XII с. 248, реляція Реніґера з Царгороду 10 серпня.

10) Тамже ч. 286, лист короля до цісаря 31 липня.

11) Жерела XII с. 298.

12) Hurmuzaki Doc. IX ч. 60. 69.

13) “До Порти призначений послом з п. діґнітарів п. хорунжий львівський, гонцями (до Москви?) п. стольник галицький з п. Обуховичом, обидвом тим посольствам король надає не малу вагу, але не меншу-визначеним в. кн. милостю в дієцезії ґнєзненьській богослуженням-що весь двір з великими похвалами бачив і читав”-лист Яніцкого з Глинянського обозу, 23 серпня,- Теки Нарушевича 147 с. 248. Про заходи в Царгороді коло охоронної грамоти для сього посла, хорунжого львівського, згадує Реніґер в депеші з 12 вересня (Жер. XII с. 261): візир сказав, мовляв, нехай іде, але охоронного листа не дав.