Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Таке поясненнє дає 9 н. с. липня гетьманський швагро полковник Іван Золотаренко сівським вістунам в Чернигові. Оповіданнє доволі характеристичне для сього моменту, і я наведу його в скороченню. Вістун, Стародубець Іван Олександрів застав в Чернигові “в зборі” трьох полковників: чернигівського Пободайла, ніжинського Золотаренка, і прилуцького-не названого по імени, очевидно наказного, “і з ними 30 т. козаків”. Полковники свідчили свою велику відданість московському цареві, і висловляли побажаннє, щоб він прийняв військо козацьке під свою руку. “Турецький султан прислав до гетьмана своїх послів і просив гетьмана, полковників і все військо, щоб вони були йому підданими. Хан кримський здавна пристав теж, щоб козаки були у нього в підданстві. Але козаки ані в гадці того не мають, щоб їм бути в підданстві у бісурмен-хіба що в самій крайній неволі. Як що государ не зволить їх прийняти, то вони всі готові померти за православну віру грецького закону, а в підданстві султанові або ханові бути не хочуть. З Поляками і з литовським гетьманом Радивилом згоди у них ніяк не буде, бо і перед тим не раз Поляки з козаками мирились, але договору і присяги своєї не тримались: православну віру нищать, жінок і дітей, і “ссущих младенців” убивають-щоб віру християнську до решти знищити. “Тому як їм стало відомо про приїзд московського посла до гетьмана, полковники дуже втішились, що цар їх приймає. Золотаренко зараз післав спішного гінця під Камінець до гетьмана, про сей приїзд, а сам виїздив до Переяслава, щоб побачити Матвеева, і вибравши 300 кращих козаків для охорони, вирядив його з ним до гетьмана. Але 27 с. с. вони отримали вість, що гетьман прийшов задля посла до Корсуня, і тепер Матвеев з ним у Корсуні. Польського війська в зборі нема-гетьман хоче відправити Татар до Криму, давши їм плату. Радивил стоїть під Речицею, і з козацького боку їздять туди під'їзди безнастанно; але така чутка, що він битися з козаками не хоче, тепер же поїхав до короля з огляду на приїзд московського посольства 5).

Кілька день перед тим приїздили до Чернигова дворяне з Почепа, розшукувати селян-утікачів; Золотаренко закликав їx до себе на учту, запросивши також Пободайла і післанця від Радивила, що приїхав на той час. Пили здоровє царя Олексія, і всі встали, а Радивилів післанець сидів; ті почепські звернули свою увагу: “Що ти за чоловік, що сидиш, коли пють здоровє вел. государя” і т. д. Той відказав: “Я вашого звичаю не знаю”, і пішов геть, а “чернигівському судії сказав потиху: “Чого милі вставати? у нас з московським царем і війна скоро буде”. Золотаренко ж звелів на віват цареві заграти в труби, “в музики грати” і в котли (литаври) бити, і полковники повторяли все ті ж слова, що вони бажають бути в царськім підданстві, а під Турка і хана не хочуть, хоч би навіть їм довелося згинути за віру християнську”, і т. д. 6). Очевидно, се вже стало шаблоном-принаймні в зносинах з Москвичами.

Поза тими офіційними фразами чернигівських полковників мало маємо відомостей про українські настрої. Путивлець Внуков, побувавши в Переяславі в початках липня, чув там від козаків, що гетьман повернувся з-під Камінця тому що Поляки не виступили против нього (от Поляков ему встрЂчи не было), і польського війська в зборі нема ніде. Тих козаків, що стояли “на заставі” в Чернигові з трьома полковниками, гетьман теж велів “звести з застави”, лишивши тільки невеличку скількість, “не вірячи Радивилові-щоб він несподівано не напав”. Але згоди у козаків з Поляками не буде, бо з польської сторони і підчас замирення діється неправда, і трактатів вони не додержують. А підчас коли гетьман ходив під Камінець, виявлялися під Чигрином підпалячі (поджигатели): підпалюють потайки козацькі городи невідомі люде-думають, що то підпалячі від Поляків. Гетьман велів розшукувати і приводити до нього, а декого смертю карають 7).

Тиждень перед тим згадуваний уже сівський архимандрит чув такі балачки на сю тему від київського міщанина в Сосниці, що був у гетьмана ще підчас походу очевидно. Присилав, мовляв, король свого посла, договоритися про згоду з гетьманом, але гетьман відписав королеві, що він готов договорюватися з ним тільки при московських послах, аби їх договір був відом у царській стороні, аби Поляки після договору більше церков божих не руйнували, православної віри не ламали, козаків в лядську віру, папежську не переводили, і зачіпок і неправди ніяких нікому не було. Тільки як хоче король миритись, нехай мириться скоро і без проволоки-аби йому, гетьманові, якась инша справа тим часом не зайшла; а яка саме справа-того той міщанин так і не сказав 8).

Про сам поворот згаданий висланець кн. Заславського в своїй реляції переказує такі відомости, зібрані в середині липня: Хмельницький поставив Богуна “на залозі” або в “передовій сторожі” в Оратові з 2 тисячами козаків і кількома сотнями Татар; решту війська відпустив на два тижні, щоб готовили поживу, а за два тижні щоб ставилися під Білою Церквою. Орда йдучи понад Дністром з-під Городка починила великі шкоди-не тільки тут, “але й на Україні”: не попускали ні своїм братам козакам ані хлопам. “Кажуть запевно, що Орда ся стоїть під Чорним Лісом, за Синєю Водою” 9)

В цитованих вище обозових авізах Ґоліньского се оповідається трохи в иншій формі: Хмельницький розіслав універсали до черни (козаків), наказуючи їм сидіти дома, “а те поспільство, що до них чіплялося, відправити”; ті що здатні до бою, щоб прибували до Білої Церкви, запасшися хлібом. Инші відомости оповідали, що Хмельницький сильно укріплює Білу Церкву, і чернь збирає як і попереду, приготовляючись на всякі зміни фортуни (с 629-30).

Про поворот Тимоша з Волощини Колонтай записує: “Тиміш тільки з 50 кіньми, з полковником Носачем, їдучи з Волох (переїздив) через Кублич. Хлоп п. Миславського, що повернув з України, бачив (його) й оповідав. І військо йому розгромлено напевно на Волощині, між Дзідзею і Прутом”

Вражіннє з контексту таке, що Тиміш мало що випередив батька, і з сим сходиться, що Золотаренко на вище згаданім зібранню в Чернигові 9 н. с. липня говорив, що Тиміш з Волощини ще не вернув, і батько йому посилає нове військо 10). Але Матвеев, приїхавши 7 н. с. липня до Смілої в дорозі до Чигрина-застав уже Тимоша там: з Тимошевого розпорядження виїздив на зустріч послам смілянський сотник і городовий отаман з 300 козаків, але сам Тиміш з послами не бачився, тільки його “дворянин” розповів їм, що Тиміш вибирається з великим військом на Мунтян, і Татар бере з собою, при нім у Смілій з 300 Волохів, “а в похід піде мабуть після розговин” (9 н. с.)-себто зараз слідом. Але ми далі побачимо, що се не сталося так скоро.

Чи заїздив Тиміш до батьківського табору, ні з чого не видно, і треба думати, що не їздив: ніде в звістках про незадоволеннє в подільськім таборі з його поведінки не видно, щоб він був тоді там, і коли він навіть мав замір туди їхати, то мабуть своєчасно діставши осторогу, з військом роз'їхався. Але можливо, що й не було вже часу заїздити-гетьман вертав, і Тиміш поїхав наперед до Чигрина, чекати повороту.

Про гетьмана послам сказали в Чигрині, як вони туди приїхали 9 н. с.,-що він в Корсуні з дружиною, а приїде до Чигрина 1 (11)-го По дорозі від Ставища до Чигрина, від 3 до 9 н. с. посли бачили скрізь козаків, що вертали з гетьманського війська, “чоловіка по 100, 200, 300, 10000 і більше-йшли в день і в ночи безнастано до ріжних городів, де хто живе”.

Перед гетьманом прибув до Чигрина Виговський 9 н. с. липня-“приїхав з Умани, відправивши турецьких послів”. Другого дня був у московських послів, сказав, що прислав його перед себе гетьман-привитати, “спитати про здоровлє”; “а про гетьмана сказав, що буде з Корсуня скоро”.

Секретної розмови сим разом не було, бо з Виговським був чигринський полковник (Волеваченко), Бурлій і богато инших людей. 11-го прийшов до послів Виговський сам, і тоді вивязалася довга й змістовна розмова, докладно записана в звідомленню; дещо з неї я вже вибрав і тепер не буду повторяти, але все таки перейду її в цілости: се ж оден з найбільш цінних документів сього року.

Насамперед Виговський нагадав послам, що він передав був в секреті через Лихарева і Фомина ориґінал султанської грамоти до гетьмана, з тим щоб її потім повернули,-отже чи її привезли назад? Посли сказали, що грамоту привезли, разом з царським жалуваннєм за таку секретну службу-трьома сороками соболів, котрі йому разом грамотою і віддали зараз, але заразом переказали нове царське дорученнє: коли єсть у нього якісь грамоти турецькі, хана, короля, гетьманів, канцлєрів, або инші якісь листи, аби Виговський через Матвеева і Фомина передав. “Царское величество тЂ грамоты велит перевесть и выслушав укажет отослать к тебЂ, писарю, назад вскорЂ, а нихто про то вЂдати не будеть”. Виговський подякував, потвердив, що він буде цареві служити і далі, поки віку свого-“послужив йому й тепер, як приходив посол турецького султана”, і перехрестився на ікону, на запевненнє того, “що й далі служити рад”.

Матвеев і Фомин тоді запитали його про згадане ним турецьке посольство-хто і з чим приходив, і Виговський розповів те що вже ми вище бачили (с. 536). Тоді запитано його, чого гетьман хотів післати послів до шведської королеви і просив пропуску у царя. На се Виговський сказав: “Задля ласки великого государя не потаю від вас нічого, що відаю. Писав (гетьман) до царя і просив (пропуску) для того щоб шведська королева дала нам поміч на Ляхів. А мали ми таку відомість, що королева післала була такого листа до гетьмана і всього війська: коли король і пани-рада не уступлять в титулах, то вона буде помагати гетьманові. Але її післанців переловили Ляхи-де саме, того не знаю; оповідав нам то нам купець з Волощини і Лях взятий під Чорнобилем, так гетьман хотів про се докладніше довідатися, і для того посилав своїх післанців”.

По сім поясненню Виговський знову вернувся до турецького посольства, очевидно вживаючи сього епізоду для вияснення головної справи-необхідности негайної царської інтервенції. “Кажу вам, послам цар. вел. (по правді) як клявся: коли вел. государ ваш не прийме гетьмана і все військо, думаю я, що гетьман буде під Турецькою державою, і нема вже більше моєї сили (його від того утримати)”. Матвеев і Фомин відповіли на се тим, що було, очевидно формулою сього посольства: Цар робить останній жест польського союзника: рекомендує королеві помиритись з козаками; коли король сеї останньої ради не послухає, цар буде зброєю боронити інтереси війська і православної віри.

Виговський спитав, чи посли повезли королеві і панам-раді ті автентичні пакти, на яких гетьман і військо могли б замиритися з ними-те що вони за підписами своїми і печатю військовою передали через попереднього післанця Лихарева? Матвеев і Фомин пояснили, що з послами післано тільки копії, а ориґінали лишилися в московських актах, і Виговський дякував, а Матвеев і Фомин перевели розмову на останню кампанію, спитавши, які татарські сили мав гетьман з собою під Камінцем. Виговський дав докладні відомости, наведені вище (с. 556), і додав кілька інформацій про польське військо. Король стоїть на Глинянськім полі, має польського війська 30 тис., наємного пруського 2 тис., шкотського 2 тис., та з инших земель має прибути 20 тис., але ще не відомо докладно, з котрих саме. Одначе в війську почались хороби, люди помирають від язви, і мабуть військо довго не простоїть.

Потім посли питали, як почалась війна, і Виговський розповів про весняний наступ, те що я подав уже вище (с. 493), а далі поставили питаннє, чи були посольства від гетьмана до Ян. Радивила і з чим? На се Виговський дав такі пояснення: від Радивила було два посли: під Глинянами жовнір Ісаєвич, а під Баром-шляхтич Загорський, приїздили з тим, щоб була згода. А гетьман їх відпустив з тим: Коли Радивил не наступатиме з своїм військом на сей бік Дніпра (очевидно лівий), і людям гетьманським тісноти чинити не буде, гетьман буде з ним у згоді і свого війська не буде посилати (на нього). Коли ж Радивил або його люде будуть наступати-він з ними буде битись. З тим посилав він і посла свого до Радивила, Василя Томиленка: коли хоче згоди, нехай не робить того, що вчинили з гетьманськими городами король і пани-рада: обіцяли війну відкласти, поки з'їдуться на комісію комісари і договоряться, а не чекаючи комісії прислали пана Чарнєцкого з військом, і ті пограбували, витяли й випалили Погребище й инші городи (71-80).

На тім розмова скінчилася. Посли довідалися, що того дня приїхав до Чигирина і гетьман. Другого дня (12 н. с. липня) Бурлій з Мужилівським прийшли сказати, що того дня він дасть авдієнцію; але потім прийшов Виговський і сказав, що авдієнція буде завтра, бо приїде гетьманич Тимофій-“щоб і йому бачити государеву милость”, инакше сказавши-одержати царські дарунки і прийняти відповідну честь: бути реабілітованим перед старшиною і військом після тих всяких нарікань на нього, що посипалися після його неуспіху на Молдаві.

При сій нагоді посли мали другу розмову з Виговським. Спитали його: “Чи не було чого небудь у війську у тебе і у гетьмана з Татарами і козаками?” Виговський розповів свою історію військової ворохобні, що я подав вище-як він виступив против татарського пустошення і відвів гетьмана від підданства Туреччині: гетьман спочатку дуже гнівався, хотів його скарати на смерть, але кінець кінцем помирився, а другого опозіціонера Антона Ждановича вислав в посольстві до короля. З того приводу Матвеев і Фомин спитали, з чим гетьман післав його, і Виговський пояснив; “Післаний той полковник від гетьмана до короля і панів-рад з тим щоб вони замирилися на зборівських умовах; а як такого замирення не буде, то ми всі Україну покинемо й підемо в городи до вел. государя вашого, куди кому буде зручніш” 11). В звязку з сим Виговський згадав про одержану відомість, що цар уже післав військо під Смоленськ; посли завважили, що цар має великі сили на поготові, але підчас переговорів про замиреннє не міг би їх післати. Виговський пояснив, що він і гетьман думали так, що король не прийняв царського посередництва і тому цар велів наступати; посли пояснили, що в такім разі цар повідомив би їх через свого гінця. На сім скінчилася друга розмова.

Призначена дня 13 липня н. с. авдієнція не відбулась, я думаю тому що чекали Тимоша, а не діявдавшися гетьман визначив авдієнцію без нього: вона відбулася 14 н. с. Зрана Виговський прийшов і запросив послів на авдієнцію й обід, запевнивши, що ніяких инших послів у гетьмана не буде, як звичайно. Потім прийшла гетьманська асістенція: Іван Виговський з братом Данилом, Бурлій і Мужилівський, наказний чигринський полковник Іван Волеваченко, Федір Пашкевич і 15 “дворян гетьманських”; привели трьох богато убраних коней, і повели послів з нарадою на гетьманський двір. Напереді їхав Виговський, за ним син Фомина віз на коні царську грамоту, а инші люди несли царські дарунки; за ними їхали Матвеев і Фомин, а всі инші йшли пішо по обидві сторони коней. Гетьман стрів послів на ґанку і привитав п. В світлиці Матвеев передав грамоту і спитав про здоровлє; гетьман дякував і обіцяв служити цареві; “при сих словах всі низько поклонились і глянувши на ікону перехрестились”. По сих церемоніях Матвеев роздав царські дари: гетьманові 5 сороків соболів, разом з 500 рублів, Виговському 3 сорока з 200, “та йому ж іще в запрос за службу и раденье и проведованье вестей” 5 пар по 5 рублів-але се відіслано за його проханнєм на його двір потайки, “щоб ні гетьман ні хто инший не знав”. Далі: військовому обозному Федорові Коробці, чигринському полковникові Карпові Трушенкові і наказному Іванові Волеваченкові, черкаському полковникові Григориєві Пархоменкові, військовому осавулові Михайлові Миськові, чигринському отаманові Яцкові Нечипоренкові, Данилові Виговському і “ближнім людям гетьмана”, числом сім 12),-разом 15 пар соболів по 5 руб. пара (мабуть по парі кожному) 13).