Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

17) Тут очевидно пропуск, і слів узятих в скобки в ориґіналі нема.

18) Кримські справи кн. 84 л. 43-4, звідом. Хомякова під 8 грудня 1652.

19) Реляція Яскульського в Ojcz. Spominki II c. 84 (про неї нижче, с. 446).

20) Конфесати Олекси з Саврани, Теки Наруш. 146 с. 265-6, нижче с. 446.

ЕКСКУРСІЯ НА ВОЛОЩИНУ, ВІДНОВДЕННЄ ДОГОВОРУ З ЛУПУЛОМ, КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПІД КАМІНЦЕМ ПОВЕРТАЄ ДО ДОМУ, ЛИСТ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ДО КАНЦЛЄРА 24 ЧЕРВНЯ н. с. 1652.

Щоб заінтересувати Татар і затримати їх від повороту, Хмельницький запроєктував екскурсію на Волощину і облогу Камінця. Мав в тім, розуміється, свої інтереси. Екскурсія на Волощину мала бути приятельською осторогою Лупулові не хитатися далі між Україною і Польщею і нарешті реалізувати свою обіцянку посвоячення. Здобуттє ж Камінця було б незвичайне цінним закріпленнєм впливів на Західню Україну, Волощину, Семигород; в Польщі говорили, що Хмельницький обіцяв султанові здобути Камінець для нього, або що султан просив його здобути йому Камінець 1), і я вважаю се за дуже правдоподібне, що така тема дійсно була в українсько-турецьких переговорах тих років: здобуттє Камінця в аспекті вступу України в систему васальств Отоманської Порти було дійсно незвичайно цінне і потрібне, і цілком природно, що воно таки й здійснилося, коли Туреччина стала активнішою. Але воно було також потрібне і українській політиці в плянах поширення на Західню Україну і утримання звязків з Отаманською системою.

Екскурсія на Волощину була не значна і пройшла мало помітно; в сучасній кореспонденції про неї ледви кілька згадок. “Орда з козаками за Дністер до Волох переправилися: одні під Ямполем, другі під Могилевим, а инші знову-зісталися”, пише 13 червня з Львова староста Дзєржек. А инший львівський кореспондент з другого дня вже знає й вислід: “Татари й козаки пішли були до Волох, але Волохи вислали против Орди не малі дарунки, з проханнєм, аби до Волощини не входили і землі їх не пустошили; взявши дарунки намір свій відложили і до Волощини не вступили” 2). На пригадку Хмельницького про старі переговори і обіцянки, післану одночасно з тим, Лупул відізвався з повним спочуттєм. Батозький погром прекрасно відсвіжив його память, затемнену козацькими неуспіхами 1651 р., і він тепер вважав потрібним закінчити справу негайно. В польських справах московського посольського приказу заховалось оповіданнє Грека Іллі Манілова, що їздив від Хмельницького в сих справах до Лупула:

Гетьман посилав Татар воювати Волоську землю, а до господаря (владЂтеля) волоського Василя посилав з тим, щоб він, Василь згідно з попереднім своїм договором віддав свою доньку за Богданового сина Тимошка; а коли Василь своєї доньки за Богданового сина не віддасть, то він, Богдан піде з усім військом воювати Волоську землю. І волоський господар доньку свою за гетьманського сина Тимошка віддає, весіллє має бути липня 21 (ст. ст. очевидно). Гетьман приїде до Ямполя, а волоський господар приїде з донькою до волоського города Сороки; а до весілля дав він гетьманові заставцями (в аманатах) своїх луччих людей: племінника свого Івана Гаврилова, Івана Лупашку Проженського та Григорія ворника (дворського, маршалка) 3).

Инший Грек, з гетьманського двору-Кондратій Юріїв в московській транскріпції-оповідав се в реляції своїй цареві так: “Писав до мене скоро (по Батозській битві) оден мій приятель з Шаргорода, що Василь воєвода післав свого післанця до гетьмана під Камінець, з тим що він, Василь, має приязнь до гетьмана. Нехай гетьман його ворогів не слухає, а буде з ним у приязни і не дає Татарам воювати його городів, а що до доньки, то коли він собі того бажає-нехай її сватає. І гетьман тому з-під Камінця вернувся з усім військом-щоб те весіллє вже відправити певно” 4).

Таким способом ся справа була залагоджена скоро, успішно, і з загальним задоволеннєм. З Камінцем же пішло гірше. Грек Ілля в тім своїм оповіданню подавав про се такі відомости-сам бувши у гетьмана в обозі під Камінцем три дні, і мабуть разом з ним з-під Камінця виїхавши:

Гетьман Хмельницький з козаками й Татарами стояв під Камінцем-Подільським 9 днів, а були з ним під Камінцем кримські і ногайські люди-нуреддін і Караш-мурза, а з ними Татар тисяч 60 або й більше. Гетьман з козаками й Татарами богато разів приступали під Камінець і з гармат місто обстрілювали, але Камінця не взяли. Кримські й Ногайські Татари з-під Камінця ходили загонами на литовські (!) городи, були підо Львовом, і забрали в полон богато литовських людей. В Камінці сиділо в облозі польське й німецьке військо: ротмистри Кондрацкий та Криштофский, з ними гайдуків і Німців 500 чоловіка та всяких місцевих (камінецких) людей з тисячу чоловіка. І 15 червня (ст.ст.), за королівським листом Хмельницький пішов з-під Камінця до Чигрина, а Татар відпустив до Криму, а його, Іллю, пустив до Путивля з Корсуня: з Корсуня в Чигрині гетьман буде скоро. Полковникам своїм: переяславському, кропивенському та прилуцькому з їх полками, та трьом тисячам Татар з ними велів стояти на ріці Росаві для охорони від Поляків, а иншим своїм полковникам велів бути готовими на вість від нього (тамже).

Сі відомости в дечім доповнюються і спростовуються иншими: Ілля видно не був воєнною людиною, і його слова не дають вірного поняття про операції під Камінцем. Инші звістки-людей військових виразно кажуть, що козацьке військо Камінця не штурмувало ні разу, була артілєрійська стрільба, підступи і вилазки-дрібна війна, серйозних зусиль взяти Камінець не було. По друге-облогою ледви чи кермував сам гетьман безпосереднє; більш того що він маркував і далі, як під Батогом, свою неприсутність: що операції веде його син, на власну руку, а гетьманський штаб стояв десь оддалік.

Козак бранець Олекса (з) Саврани, взятий під Ягольницею, напр. оповідав таке (на жаль запись зроблено дуже несправно і я вибираю тільки що ясніше): Тимошко погнівавшися з батьком “умисно” (з власної ініціятиви) пішов на військо (під Батогом), а по розгромі війська третього дня рушив на Камінець Подільський. Жадного штурму Тиміш не чинив, а тільки післав до Камінця, щоб той відкупився. Відповіли йому так: що від короля не прислано скарбів, а на таких людей [як ви] маємо людей, олово, порох, кулі-дамо вам. Обоз козацький стоїть під Камінцем, в нім три полки: Чигринський, Жаботинський, Уманський. Татар богато зісталося по місточках ранених, хлопи їx годують. Під Ягольницю пішло три тисячі козаків охотників, і Карач-бей з кільканадцятьма тисячами такого ж вибраного війська, бо сказано було, що там Ляхи-післано їх діставати. Тиміш під Камінцем: як вернуться з-під Ягольниці, має вертати до дому, бо дуже поріжнився з батьком, чого йому військо не хвалить. На Волощині жадної Орди ні козаків не було. Від господаря прислано Тимошкові вина 5).

Звісний нам Яскульский шле воєводі браславському такого рапорта з Камінця по скінченню облоги:

Саме вчора (23 червня) по двохтижневій облозі неприятель відступив від Камінця зі стидом і шкодою в своїх, понесеною від нашої армати: не було такого дня, щоб їx не побили як псів. Штурму не вчинив жадного-хоч того йому хотілось. Війська того, що стояло під Камінцем раховано на 200 тисяч, але на мій погляд (а я також війська бачив) не було його більше як 100 тисяч... Прийшов був (Хмельницький) з тим наміром, аби (Камінець) взяти і Туркові піддали; що не допяв чого хотів, великий був на нього від Татар крик. Заспокоїв їх обіцянкою дати їм вирубати міста п. Каліновского і п. хорунжого кор. (Конєцпольского): пішли на Україну на ту обіцянку, а не знати що осягнуть. Бо хоч Хмельницький дав їм слово, але універсалами остеріг Україну і наказав боронитися від орди як від неприятеля, і щоб усі міста фортіфіковано 6).

Досить близькі до сього і докладні відомости в Theatrum Europaeum:

8 червня козаки, в числі 40 тис., з 80 тис. Татар обложили Камінець, через ніч поробили шанці, і розпочали гарячу канонаду, але невеликим калібром, не більше 3 фунтів. Пробували також запалити місто ґранатами, але спричинити пожежі не вдалось. Так само не вдались проби загатити ріку наповненими землею мішками, і не припустивши штурму, 23 червня козаки відступили (226).

Листа до Камінчан, згаданого бранцем Олексою, маємо в повнім тексті 7). Він писаний іменем гетьмана і всього війська, з датою 7 (17) червня:

“Їx м. панам реґіментарям, війтові, бурмістрам і всім міщанам міста Камінця жичливе поздоровленнє від нас-війська Запорозького. Приходиться і монархам і могутнім кавалєрам коритися часові і волі божій. Так і тепер по розгромленню війська, шляхом за тими що повтікали прийшли ми під Камінець. Але бачимо вашу упорчивість-що покладаєте надії свої не на Бога, а на фортецю. Але спамятайте, прошу вас, в великій вашій пишности, що Бог і мури руйнує! Коли ви будете далі при своїм упорі зіставатись, ми за поміччю божою будемо шукати способів, і від вас не одійдемо, доки воля божа сповниться. Коли ж захочете вжити святої покори і схочете нам піддатись без пролиття крови, запевняймо вас, що то буде з меншою шкодою для вас: побачивши вашу схильність і покору, ми не будемо бажати розлиття вашої крови і знищення вас дощенту, а зараз звелимо декотрим військам нашим відійти. Не майте надії на ваші війська, що вони прийдуть вам на одсіч: ми маємо ліпшу сторожу, стоячи в полю, ніж ви сидячи в облозі, і т. д.

Гетьман вимагав негайної відповіди, і Камінчане відповіли короткою і здержливою відмовою, радячи пригадати невірність воєнного щастя і т. д. 8). Додержати своєї обіцянки стояти під Камінцем, поки він піддасться, у козацтва не було ніякої можливости, а брати його штурмом було занадто тяжке і небезпечне завданнє 9). За ті півтора чи два тижні, що козацьке військо простояло тут, Орда розпустивши свої загони під сам Львів, обловлювалася здобичею настільки важко, що довше ніяк не могла витримати. У Хмельницького мусіли бути прикрі розмови з нуреддіном: пізніші відомости, зібрані королівським висланцем до Туреччини, говорять, що Хмельницький кінець кінцем посварився під Камінцем з Татарами 10),-але затримати їх неможна було. Настоюючи, можна було довести до якраз протилежного: що Татари війшли б у переговори з Поляками, щоб виторгувати від них ще й контрибуцію за свій відступ: єсть навіть така звістка, побіжна, що правда, що від них була така пропозиція королеві. Хмельницькому супроти того треба було спішити з відступом. Ілля Грек згадує про якийсь королівський лист, котрим Хмельницький поясняв свій відступ з Поділля. Такого листа в дійсности мабуть не було-судячи з того, що Хмельницький нічого не згадує про нього в своїм прощальнім писанню, до котрого зараз перейду; але вважаю се вповні можливим і навіть правдоподібним, що він дійсно посилався на такий фіктивний лист короля, котрий його змушує завернутись на Україну, щоб привернути льояльні відносини між військом й королем. Се вповні відповідає ройялістській політиці гетьмана і війська. А лист кінець кінцем міг бути від якогось польського достойника, що подавав надію на королівське пробаченнє, відновленнє відносин і т. д.