Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Сі представлення призначалися для короля і всього двору, і вони не зістались без уваги, а навпаки-лягли в основу королівської інструкції на сойм, виготовленої 16 листопада, себто зараз по одержанню сього листу Потоцкого. Пояснивши причини білоцерківського замирення, більше менше так як поясняв його Потоцкий у сім листі-записці, інструкція говорила далі:

Признаючи, що згода ся дуже потрібна і для Річипосполитої корисна, бажав би король, щоб вона була ґрунтовна і могла зіставатися без одміни. Він і не має сумнівів що до гетьмана запорозького і всеї старшини і реєстрових козаків, що вони будуть вірні присязі й виконуватимуть свій обовязок. Одначе передбачає, що й після сеї згоди чернь українська і своєвільство не так легко втихомиряться, і піддані неохоче повернуться до послушенства панам своїм. Та й самі реєстрові козаки не будуть триматися в послуху инакше як тільки військом, і то військом слушним, на Україні присутним. Того всього ясний маємо доказ по Зборівськім договорі-як ми тоді собі певний спокій обіцювали, і як потім завелася на тім Річпосполита.

Єсть при тім і такі остороги, що Отоманська Порта, як тоді сприяла козакові й війну підтримувала, так і тепер веліла татарському ханові не залишати їх (козаків) 14) і далі не перестає їх підбурювати против Річипосполитої безнастанними посольствами й дарунками, обіцюючи свою опіку. І Татари засмакувавши собі скілька разів таку здобич, що нею вони обловлювалися, не зараз залишать свої напади. Свіжий приклад тому-що не вважаючи на таку велику і соромотню невдачу, нуреддін-султан, брат ханський, прийшов з усіми ордами кримськими, і хоч згода вже була заключена,-таки даремно вертатися він не хоче.

З огляду на се король проєктував полишити й на наступний рік військо в тій великости, як його ухвалено було попереднього року 15).

В напрямі утримання добрих відносин з козаками, щоб справити їх на Туреччину так як проєктував Потоцкий, впливали на польський двір також і західні сусіди. Ще в липні-серпні, як тільки почала світити надія скорого замирення з козаками, венецьке правительство поновило свої пляни козацького морського походу. Венецький посол мав авдієнцію у цісаря в польсько-турецьких справах, подав до його відома, що з огляду на недалеке закінченнє польсько-турецької війни венецька сіньорія доручила свому послові в Польщі поновити заходи коло орґанізації козацького походу на Чорне море, і очевидно тоді ж-як то робив пізніше-просив цісаря, щоб він через свого варшавського посла впливав в тім же напрямі 16). Польський двір виявляв готовність помогти в тій же справі, й кінець кінцем Кисілеві доручено і з сього боку-мабуть від канцлєра Лєщиньского, щоб він занявся ceю справою. Кисіль сповіщав потім (десь в грудні), що на се треба грошей, і він меньше як з 100 тисяч фльоренів не почне переговорів у сій справі. Венецький посол гр. Кавацца довго не годився на таку велику витрату, аж нарешті рішився дати згоду 17). Бажання розсварити козаків з Турками знову таким чином спліталися з надіями витягнути гроші у Венеціян на сю ціль,-як рік тому 18).

З свого боку Хмельницький видимо відложив свої волоські пляни. З одного боку, очевидно, не мав охоти тим дражнити Польщу, і з-окрема Потоцких-коли як раз у нього уставлялися добрі відносини з сим недавнім запеклим ворогом козацтва. З другого-на нього мабуть вплинули зміни в турецькім уряді, згадувані вже нами вище: в 20-х днях серпня того року одне за другим пройшла низка повстань (викликаних монетними спекуляціями уряду), гаремних і військових конспірацій, і закінчилися провалом яничарських старшин, що стояли за союз з Хмельницьким і вважалися його протекторами (в тім числі й звісний нам Бекташ-аґа, “що прийняв був Хмельницького за сина” 19). Вважалось се провалом взагалі всяких звязків з Козаччиною; новий візир вів приємні для Поляків мови, і пройшло якийсь час, поки виявилося, що в політиці Порти се не зробило змін і вона далі тримається ворожо супроти Польщі й цінить союз з козаками не менше, коли не-більше ніж перед тим. Поки се вияснилося, в листопаді-грудні Хмельницький міг вважати рискованим зачіпати васальні землі Порти 20).

Примітки

1) До нас заховався, в тім же несвижськім архиві, прецікавий його лист що характеризує його позицію в сій справі: він теж не виданий і я подам тут його переклад (копія доволі несправна, але й сам лист, писаний по польськи не визначається гладким стилем):

“Степан Пободайло полковник чернигівський війська й. кор. м. Запорожського і всього Сівера, на той час-на залозі краю Сівірського.

“Мій ласкавий пане хорунжичу в. кн. Литовського!

“Прийшов лист від вашої милости до міста Седнева, до міщан і всієї волости, і про сей лист і мині, полковникові, до Чернигова знати дано. Читаючи того листа не хотів я того занехати, аби не побажати тим моїм писаннєм доброго здоровля в. милости. А що трапилась мині слушна оказія до тих країв ваших, то я тим писаннєм насамперед жалую пригоди твоєї, Богом призначеної милій дружині твоїй. А при тім не мало дивуюсь твому замислові такому дуже передчасному, що ти не чекаючи трактатів соймових важишся так скоро висилати своїх слуг на уряд і сам в короткому часі бути обіцяєш. Отже я з жичливої приязни моєї (тебе остерегаю): не будь в тім широко-сквапливим (поспішним). Бо й. м. пан гетьман наш має в тім від короля пана нашого милостивого, щоб хоч в. милости панове (могли) до маєтностей і підданих своїх приїздити, але при тім щоб козакам-товариству моєму, від вас жадної шкоди і найменшого пренагабання не було. Тому я хоч і убезпечаю в. милость для обзору маєтности й підданих своїх, на час і день, але скромно- з самим двором своїм, а не інстиґуючи на нас: не з хоругвами ані з бубнами, не в сто конь людей або в двісті. Бо тоді й я не ручу, аби в перемешканню, при такім витанню, не сталася скора розправа-котрої будеш в. м. каятись, а я в. м. і дітей, котрих маєш, жалувати вже не поспію.

“А в. м. як пан і славний монарх (!) з огляду на мене-слугу з рамени й. м. пана гетьмана і всього товариства війська Запорозького-що я був муром і заслоною держав і волости твоєї Седневської, другим разом не присилай до мене своїх післанців без подарунку (в копії bez podatku.) мині, приятелеві й слузі твому, разом з товариством моїм-хоч не великого: на сотню золотих, або на другу, або хоч би й на десяток. Я так розумію, що то завсіди не було б за тобою, а хіба перед тобою.

Затим з повольним услугамии моїми пильно віддаюся і спільно з товаришами моїми пильно чолом бю. Стефан Пободайло полковник чернигівський війська й. кор. мил. Запорозького”.

Теки Нарушевича № 145 с. 409-11.

2) Білоцерківською.

3) Хмельницькому.

4) a byli co moznieisi chłopi i maior pars ich.

5) зимового постачання, стації инакше кажучи.

6) Далі пише Кисіль про свої приватні справи: про очікування, чи король сповнить його прохання, і обережні погрози, коли його побажання не будуть вдоволені, то він кине всю роботу й поїде до дому. Теки Нарушевича № 145 с. 303-8, дата: 27 жовтня, на замку Київськім.

7) Себто Кисіль!