Історія України-Руси. Том 7

24) Жерела VIII ч. 48, пор. Сборникъ лЂтоп. Ю. и З. Рос. с. 77.

25) Бєльский с. 1080-1, пор. Гайденштайна с 302 = польського перекладу II. с 367.

26) Бєльский с. 1681.

27) Архивъ III. І. ч. 15 і 16.

28) Ibid. ч. 18.

29) Ibid. ч. 50.

30) Архивъ III. І ч. 17.

31) „Былъ послухъ, же козаки воєводу києвского воюютъ,” опо-відає про сю фазу рухів оден з учасників — Архивъ Ю. З. Р. III І с. 60.

32) Проєкт конституції виданий недавно в Жерелах т. VIII ч. 48. Не знати, чи була прийнята постанова иньша — про скасованнє уряду козацького старшого (що займав Язловецкий) та підданнє козацького війська просто гетьману коронному — тамже ч. 49.

33) Była to wasń domowa, spory powiatowe, zajscia pomiedzy Rusinami, do któorych nie mieszała się ani powaga rzeczypospolitej ani oręz wojska koronnego, добре коментує становище польських гетьманів видавець Любомірский (Listy). Для повного пояснення треба додати було тільки що й особисту wasń між Замойским і Острозькими.

34) Listy St. Źółkiewhkego ч. 14.

35) Бєльский

36) Лист маємо в копії з володимирських книг, вид. в Архиві Ю. З. Р. III. І ч. 19 і в дефектнім видї Listy St. Źółkiewhkiego ч. 15; невважаючи на свою дефектність, се виданнє справляє одначе деякі помилки володимирської копії (я їх використав в сїй виписи).

37) Listy ч. 16.

КОСИНСЬКИЙ І ВІЙНИ ТА РОЗРУХИ 1592-3 Р.: ПОХІД НА ЧЕРКАСИ І СМЕРТЬ КОСИНСЬКОГО, ТРІВОГА ВИШНЕВЕЦЬКОГО, УГОДА ЙОГО З КОЗАКАМИ, КОЗАЦЬКИЙ ПОХІД НА КИЇВ. МІЩАНСЬКІ РОЗРУХИ БРАСЛАВСЬКІ.

Косинський корив ся одначе на те тільки, аби цїло дістати ся з своїм війском на Низ. Своєї обіцянки — скинути Косинського, козаки не сповнили; він зістаєть ся атаманом і лагодить ся зараз до нового походу на Україну, — ще з серіознїйшими замірами нїж перед тим, коли вірити реляції побідника Олекс. Вишневецького. Вишневецький писав, що сим разом Косинський думав не про пустошеннє панських маєтностей, а про те щоб „вивернути до ґрунту все пограниче і нас усїх побити". Що розумів він під сими хоч і страшними, але досить неясними словами, лишаєть ся сумнївним: чи підозрівав він в Косинськім заміри опанувати східно-полудневу Україну і завести там новий лад без холопа і без пана, під козацьким реґіментом, чи тільки бояв ся загальної різанини. І розумієть ся, другий сумнїв — чи дїйсно Косинський мав такі заміри, які росписує отсе кн. Вишневецький. По його словам Косинський „з війском своїм сприсяг ся на те, щоб з турецькими і татарськими військами пустошити землї коронні й помагати псам поганським опанувати корону, і хан кримський має з ним післати військо своє, а Косинський за те обіцяв йому воювати землї королївські. На се він присяг і в. кн. московському з усїм своїм військом і піддав йому вже все пограниче, більше як на сто миль на тих границях; і в листї своїм до них великий князь московський писав себе вже царем запорозьким, черкаським і низовським і післав на Запороже сукно і гроші" 1).

Ґрандіозно все се виглядає, і дуже б інтересно було мати в Косинськім дїйсного репрезентанта таких ідей, таких соціальних і полїтичних плянів, — попередника козацьких вождів XVII в. в їх плянах широкої боротьби против шляхетського польського режіму, опертої на союзах з відвічними ворогами і суперниками річи посполитої, для перестрою суспільного ладу України. Тільки знов непевність, чи не додав тут Вишневецький чогось, щоб збільшити вагу своєї побіди над Косинським; що де що напустив він сюди і з непорозуміння, се певне; ті грізні московські претенсії оперті на очевиднім непорозумінню: на згадцї в царськім титулї черкеських князїв і низовської землї (Черкесів кавказьких і Низу волзького). Та в кождім разї інтересно се, що так би сказати в повітрі носили ся гадки хоч би про можливість з боку козачини плянів, які кількадесять лїт пізнїйше стали перспективами і плянами вповнї реальними. Коли ми пригадаємо зносини козаків з московськими царями в 1550-1580 роках, недавнї пропозиції ханови помочи від козаків в 1580-рр., всї ті оповідання про розтяганнє козацької власти і юридикції над шляхту на Укранї в попереднїм роцї, то в оповіданнях Вишневецького, поза деякими перебільшеннями і непорозуміннями, властиво не знайдемо багато недорічного або неправдоподібного. Що московське правительство мало зносини з Косинським, се навіть знаємо певно: весною того року до нього була вислана царська грамота з порученнєм, аби разом з козаками донськими слїдив за кримськими Татарами в інтересї Москви 2). Але чи було що більше в тих зносинах — якісь проби оперти ся на московській помочи з боку Косинського — того не знаємо.

По словам Вишневецького Косинський вибрав ся був весною (в маю 1593 р.) з двотисячним козацьким військом і арматою й потягнув під Черкаси. Чого він тут хотїв, Вишневецький близше не поясняє. Сучасники Гайденштайн і Бєльский кажуть, що Косинський гнївав ся на Вишневецького за поміч Острозьким і тому від нього хотїв почати; можемо додати до сього, що Вишневецький і в рокитнянську історію був вмішаний 3), — а козаки з ним як з черкаським старостою теж мали довгі і давнї рахунки. Так чи инак, Косинський сим разом хотїв зачати від нього. Вишневецький оповідає, що Косинський, приступивши під Черкаси, почав обстрілювати місто, в ночи сподївали ся від нього штурму і Вишневецький за лїпше взяв його випередити й несподївано напав на Косинського з міста. В битві, в замішанню згинув сам Косинський, а його товариші, збентежені тим, подали ся чим скорше на Запороже, до війска 4). Бєльский і Гайденштайн оповідали инакше: що Косинський, випередивши військо, вїхав до міста і з ним кілька сот козаків; зачав в корчмі гуляти і тут його пяного забили слуги кн. Вишневецького. А за тим стали громити й козаків і їх згинуло до півчвертаста 5). Хоч оповіданнє Вишневецького авторитетнїйше, але щось воно не мусїло бути так просто і чисто з тим, як він оповідає — така собі звичайна битва; мусїв бути там якийсь елємент підступу, засїдки або чогось такого. Се дає дорозумівати ся й страх Вишневецького перед козацькою пімстою, і пізнїйше признане право своякам Косинського і його товаришів судом доходити свого на Вишневецькім 6).

Доносячи Замойскому про свій тріумф над Косинським, Вишневецький просив його вплинути на короля, щоб українське пограниче було захищене військом, бо грозить йому пімста від Запорожцїв. „Найпевнїйша річ, що ті зрадники — а їх за порогами єсть понад кілька тисяч — захотять мстити ся і спустошать сю Україну, злучивши ся з Татарами". Просить также, аби до пограничної шляхти видано унїверсали, які б, крім подяки за поміч, нею вчинену вже, заохотили б її „не показувати нїякої зради до короля і річи посполитої і не тїкати від мене і від сього погранича, але зо мною боронити границь держави, не жалуючи свого житя" — бо инакше від тих „проклятих людей" (козаків), „а через них — і від заграничних король не матиме спокійного пановання", додає він для лїпшого переконання. Ох, як бачимо, дуже не весело почував себе черкаський староста від свого тріумфу над Косинським.

Його горячі поклики до правительства за помічю полишили ся без результату. Правда, сойм зібраний на місяць май, устами Замойського висловивши подяку Острозькому за приборканнє козаків 7), ухвалив завести певне військо на Днїпрі, яке б боронило своєвільникам нападати на сусїднї землї; козаків і всяких своєвільників, що збирають ся в купи й чинять насильства, проголошено за бунтівників, дозволено на них без всяких судових процедур уживати війська і в оборонї своїх маєтностей наступати оружною рукою, і всяка одвічальність за забитих в таких бійках людей, хочби й шляхтичів, здіймала ся вповнї 8). Але все се не давало нїякої реальної помочи для оборони від козаків. Тим часом лїтом 1593 р. вони зовсїм серіозно посунули на Поднїпровє. Разом з ними Татари впали на Волинь; говорили, що то їх козаки підмовили і напустили саме на кн. Острозьких — тому, мовляв, і кошем вони стали під Константиновим і найбільші шкоди в Острозьких маєтностях починили. Шляхта місцева була то на соймі то на трибуналї, й Орда набравши полону „пішла й шаблї вийнятої против них не побачивши" 9). Козаки тим часом рушили на Черкаси. Сили їх мусїли бути дуже значні, і Вишневецький по недавнїх тріумфах мусїв зложити пиху з серця й шукати порозуміння. Скінчило ся такою характеристичною капітуляцією українського віце-короля перед козачиною: