Історія України-Руси. Том 4

Але се не богато полекшило тягар війни, що тяжів далї на в. кн. Литовськім, бо Поляки якоїсь значнїйшої участи в війнї не взяли. Тим часом прилученнє Ливонїї потягнуло за собою, в 1562 р., московський похід на землї в. кн. Литовського, а зимою 1562/3 рр. рушив сам царь, і в лютім 1563 р. московське військо взяло Полоцьк. Се був тяжкий удар, тяжший навіть може як утрата Смоленська, бо се була стародавня провінція Литовської держави, далеко тїснїйше звязана з усїм полїтичним і економічним її житєм, і ся катастрофа мусїла зробити сильне вражіннє в литовських кругах.

Литовське боярство, для котрого не минула даремно піввікова участь в парляментарнім житю, починає, під впливом сих полїтичних подїй, рішучо виломлювати ся з під проводу й впливу панів-рад. Тяжкі тягарі, часті походи й великі „серебщизни”, що спадали на плечі боярства, озлобляють його против полїтики відокремлення від Польщі, веденої панами-радою. Тїснїйше сполученнє з Польщею, переведеннє унїї по мисли Поляків обіцювало литовському боярству дїяльнїйшу участь Поляків в війнах, що тяжіли на Литві. Заразом, як підносили унїонисти, обіцювала унїя литовському боярству ріжні иньші спеціальні вигоди: розширеннє шляхецьких свобід, увільненнє шляхти з під переваги маґнатів і т. и.

І от з театру війни, під безпосереднїм вражіннєм її тяготи, по раз перший підносить ся сей постулят литовської шляхти: з табору під Витебськом, в вереснї 1562 р., висилає литовська шляхта, против волї литовських маґнатів, петицію до в. князя й короля, просячи, ”аби доконав унїї з Польщею”. Польське шляхецтво, що від кільканадцяти лїт простягало руки до литовської шляхти, аби вона помогла йому в імя спільних клясових інтересів в переведенню унїї й иньших шляхецьких постулятів, на рештї дочекала ся відповіди — литовська шляхта простягнула й собі руку до нього, до шляхецьких благодатей Польщі.

Примітки

1) Pro ratione postulationis ipsis respondissemus.

2) Volumina legum II c. 269 і 277.

3) Zbiór pamiętników o dawnej Polsce Нємцевича т. IV c. 39 (лист Стан. Ґурского з 18/11 1544р.), пор. тамже c. 42-35. Ґурский здогадуєть ся навіть, що й Литвини противляться унїї під намовою Бони!

4) Ibid. c. 36 (лист тогож з 15/III. 1544).

5) Ibid. c. 42 (лист тогож з 26/V. 1544).

6) Jest tesz iawno waszey kro. mci, isz to tutejsze panstwo w. x. Litewskie iusz i za szczesnego panowania w. k. m. nie mało i wielkie trudności i nawalności przymowało, a na żadną potrzebę i. m. panowie korunni, bracia naszi, żadney pomocy nam ani ludzmi ani pieniedzmi nigdy uczynić nie raczyli, aczkolwiek o to zawsze przez posły nasze bywali ządani, iedno tylko tego niedawnego czasu ku Starodubskiey woynie (1535) raczyli ich mcz. posłać nam za swe pieniądze tisiąc liudzi iezdnych a piéćset pieszich ku pomocy, o ktorą pomoc posylalysmy do ich mci prosząc posłow naszich, osob zacnych, dignitarzow poważnych. Zbiór praw litewskich Дзялиньского с. 415.

7) Рус. лит. лїтоп. — Пол. собр. лЂтоп. XVII с. 352 і 410. Stryjkowski II c. 400.

8) Ілюстрацією тодїшнїх відносин — певного суперництва двора виленського з краківським може служити оден лист першого сенатора литовського Глїбовича (десь коло р. 1547), де він радить свому шурину кн. Сангушкови, старостї браславському, шукати ласки не на дворі краківськім, а в Вильнї (Arch. Sanguszków IV ч. 415).

9) Як на соймі 1563 р. казав Зборовский, каштелян краківський: bywając przez 18 kroć posłem koronnym, wiem to i pamiętam, że nie był ten sejm, kiedyby unia przypomniana być nie miała (Zrzodłopisma II c. 298).

10) Бєльский вид. Туровского с. 1092.

11) Ządania posłów ze stanu rycerskiego na sejmie w Piotrkowie — Zbiór pamiętników do dziejów polskich Броель-Плятера, l c. 161.

12) Дневник сойму 1548 р. — Scriptores rerum polonicarum I c. 262-3, пор. 171-2, 246, Бєльский с. 1098.

13) Дневник сойму 1548 р. р. 268-9, 271.

14) Відмінно, але взагалї дуже неясно, так що годї й порозуміти його гадки, толкував полїтику посольської палати Довнар-Запольский в своїй розвідцї (c. 12-3).

15) Дневник сойму 1548 р. c. 39, Бєльский с. 1101-3.

16) Стрийковский II c. 404, повторено у Бєльского c. 1107-8. Коялович (Historia Lithuana II c. 416), переказуючи сю звістку, додає, що сї коронні сенатори при тім жадали від литовських станів Підляша, Волини, Київщини й Сїверщини (sic), але се дуже нещаслива видумка компілятора, хоч і повторена в розвідцї Д.-Запольского.