Історія України-Руси. Том 2

20) Перше — що лїтописна записка датує вхід Ярослава до Київа 1017 р., отже се мало стати ся на весну 1017 р., значить, як здатись на докладність сього датовання — кілька місяцїв по любецькій битві. Друге — при сїм входї стала ся в Київі велика пожежа, що понищила богато церков (Іпат. с. 100, Лавр. с. 138, пор. Тітмара VIII, 16), і се моглоб вказувати на неконче спокійний характер переходу Київа під власть Ярослава, хоч можна б припустити й просто припадковий огонь.

21) 1 Нов. 89.

22) Thietmari VII. 48, текст неясний: nilque ibi (у Болеслава) ad urbem possesam proficisse. B l Новг. під 1017 р.: „Ярославъ иде къ Берестию”. Сю звістку трудно прикласти до війни Ярослава з Сьвятополком 1018 р., скорше належить звязати з сею згадкою Тітмара; з того б вийшло, що Ярослав напав на забузькі землї Болеслава.

23) Про джерела й лїтературу кампанії 1018 р. див. прим. 2.

24) „Був у Ярослава Кормилець (пістун) і воєвода Будий, почав він глузувати з Болеслава, кажучи: от ми скипкою проткнемо твоє грубе черево — бо Болеслав був великий і тяжкий, ледво міг на конї сидїти. І Болеслав сказав своїй дружинї: як вам від тих глузувань не прикро, то я і сам піду на погибіль, і сївши на коня, поїхав у річку, а за ним його військо. Ярослав же не встиг урядити війська, і побив Болеслав Ярослава”. Замітний сей паралелїзм в оповіданнях про битви під Любечом і під Волинем: в обох одні одних зачіпають, і хто зачіпає, той побитий. Сей паралєлїзм, дуже звичайний в поетичнім обробленню подій, вказує на устну, народну, чи поетичну традицію, як джерело обох оповідань, і їх тїсну звязь між собою.

25) Що побут Болеслава в Київі був короткий, видно з того, що Тітмар ще записав поворот Болеслава (VII. 48), а умер 1 грудня) Ґаль натомість каже, що Болеслав пробув у Київщинї 10 місяцїв; Карлович догадувавсь, що се перенесено на старшого Болеслава з походу 1069 р. Подібним способом уважав він за перенесену з походу 1069 і подробицю Сказания, що Сьвятополк казав побивати Ляхів, і се примусило Болеслава утїкти з Київщини. Але се трохи труднїйше перенести, бо оповіданнє Сказания може (кажу: може — з огляду на звязані з сею памяткою непевности) бути дуже близьке своїм часом до походу 1069 р. З огляду на слова Тітмара, що Болеслав hilaris rediit з руського походу, не може бути мови про те, щоб він мусїв тїкати; але нїчого знов неможливого нема і в тім, що розквартированих на Руси Поляків десь побили, чи при, Болеславі чи без нього, і се потім народня память зложила на Сьвятополка: „безумный же Святополкь рече: єлико Ляховъ по городомъ, избивайте”.

26) Служба Борису і Глїбу (іваницька), Сказаніє, лїтописи.

27) „Поидоша противу себЂ и покрыша поле Летьскоє обои от множьства вои, БЂже пятокъ тогда, въсходящю солнцю, и приспЂ о то чинь Святополкъ с ПеченЂги, и състудиша ся обои, и бысть сЂча зла, ака же не бывала в Руси, за руки ємлюще сЂчаху ся, и поудолиємь кровь течаше, и съступиша ся трижды, и омеркоша бьюще ся. *И бысть громъ великъ, и тутенъ, и дожчь великъ, и молньямъ блистания, Єгда же облистаху молния, бльщаху ся оружия в рукахъ ихъ”. Цитую з іваницької служби Борису і Глїбу (с. 32-3) — в лїтописи нема кінця (від звіздки), в Сказанию ще меньше. Кінцеві фрази в описи служби одначе мають деякі подібности з описею Листвинської битви (буря, блиск зброї при блискавицї — див. низше). Проф. Голубовский (ор. с.) думає, що тут опись Листвинської битви запозичила з служби Борису і Глїбу, але се не певно, могло бути противно, а може бути й припадкова подібність, наслїдком того, що сї детайлї були loci communes дружинної поезії.

28) Іпат. с. 299.

29) Дуже можливо, що початок сїй лєґенді дало істнованнє в польськім скарбі меча з щербиною, описаного в Великопольській хронїцї — Моn. Pol. hist. II с. 483-4 (пізнїйше він зник: меч петербурського Ермітажа, що має бути, як здогадують ся, пізнїйшим польським коронаційним мечем, з XIV в., щербини не має — див. Sadowski Miecz koronacyjny polski Szczerbcem zwany, Rozprawy wydz. hist. XXX, Kopera Dzieje skarbca koronnego, 1904). Паралєлї з лєґендарної лїтератури до переказів про удар мечем див. у Цайсберґа Wurf und Hieb als Rechtsymbole in der Sage (Germania, 1868 с. 408 і далї): він зводить се до симболїки власности, граничних знаків.

30) Саґа видана в Antiquites russés т. II, переклад з примітками, де порівняно її оповіданнє з оповіданнями старших джерел, подав я в своїх Виїмках с. 109 далї.

31) Вестберґ, в спеціальнім екскурсї (Комментарій на записку Ибрагима ибн-Якуба) вказав, що Кенуґард північних саґ означає не Київ, а якусь північну, близшу до Новгорода землю. Се могло стати ся наслїдком того поминання з війною з Брячиславом, хоч caґa взагалї залюбки оперує північними ґеоґрафічними термінами (так розбитий Буріслейдо тїкає в Біармію, і т. и.), Прикладати цїлу саґу до війни з Брячиславом не можна, бо ся війна зовсїм не була анї довга, анї завзята, як видко з джерел (див. низше).

ВІЙНИ ЯРОСЛАВА З БРЯЧИСЛАВОМ І МСТИСЛАВОМ; ЛИСТВИНСЬКА БИТВА; ПОДЇЛ ВОЛОДИМИРОВОЇ СПАДЩИНИ. ПРИВЕРНЕННЄ ЗАХІДНЇХ ЗЕМЕЛЬ І УЧАСТЬ РУСИ В ПОЛЬСЬКИХ СПРАВАХ. ПІВНІЧНІ ВІЙНИ. ПЕЧЕНЇГИ.

Знищивши Сьвятополка, Ярослав став володарем більшої частини батьківської держави. До нього належала цїла полуднева її частина, українсько-руська, разом з Туровом і Пинськом, але з виїмком західньої окраїни, загарбаної Болеславом, та східньої тмутороканської волости, де сидїв його брат Мстислав. За те належали до Ярослава ще волзькі волости — Ростов і Суздаль, на півночи — його власний Новгород, а може ще й Смоленськ (невідомо коли прилучений до київського комплєксу земель). До збирання решти земель Київської держави, що були ще в руках иньших братів, Ярослав не видно, аби забирав ся зараз; здаєть ся, головно інтересувала його забрана Поляками окраїна, бо він кількома наворотами, коли мав вільні руки, забирав ся її вернути 1). Але йому в тім перебивали конфлїкти з свояками.

Перший такий конфлїкт по лїтописи став ся між Ярославом і його братаничом Брячиславом кн. полоцьким (сином Ізяслава, що вмер 1001 р.). Під 1021 р. лїтописи оповідають, що Брячислав напав на Новгород і забравши багато невільників і здобичи, подав ся назад до Полоцька. Але Ярослав наспів з Київа, незвичайно швидко (за сїм день!), нагнав Брячислава в дорозї і відібрав забране. Сю коротку звістку доповнює записка одної з пізнїйших компіляцій, що Ярослав по тім помирив ся з Брячиславом, відступивши йому Усвяч і Витебськ. Правдоподібно, се були міста полоцькі ж таки, відібрані від Полоцька Новгородцями або останнїми часами або ще давнїйше. Вернувши їх, Ярослав помирив ся вповнї з Брячиславом, і той був його вірним союзником до кінця. Дійсно, про нього більш нїчого потім не чути 2).

Важнїйший конфлїкт вийшов у Ярослава з Мстиславом тмутороканським. Мав він иньший характер. Коли Брячислав дошукав ся, по всякій імовірности, відібраних полоцьких волостей, Мстислав, очевидно, позавидував тієї позиції, яку собі здобув на Руси Ярослав. Се був князь відважний, воєвничий, лицар-вояк, що пригадував свого дїда — Сьвятослава, не як Ярослав. Лїтопись переховала нам його портрет і характеристику — честь, що випадала мало кому з наших князїв. Характеристика — перейнята може з якої піснї про Мстислава, очевидно була зладжена в дружинних кругах, що переховали вдячну память про Мстислава, як про свого героя: „він був кріпкий тїлом, з лиця червоний, з великими очима; був хоробрий в боях, ласкавий, і дуже любив дружину, а майна не жалував, не забороняв нікому їсти й пити” 3). Далека Тмуторокань, відрізана від решти Руси печенїзькими ордами, окружена чужими, переважно малокультурними, і воєвничими народами, була дуже відповідною ареною для такого воєвничого лицаря. Під 1022 р. лїтопись оповідає епізод з його тмутороканських подвигів: Мстислав пішов походом на Касогів (кубанських Черкесів); коли війська зійшли ся, касозький „князь” Редедя запропонував Мстиславу заступити загальну битву своїм поєдинком — боротьбою: хто подолїє, той забере майно і землю свого противника. Мстислав прийняв сю пропозицию, і хоч Редедя був „великъ и силенъ”, Мстислав ударив ним о землю в поєдинку і зарізав його перед касозькими полками, а на память сього поставив церкву в Тмуторокани. Розумієть ся, сей „подвиг” Мстислава лише оден з багатьох анальоґічних, що сотворили його славу; лїтопись переказала його тому, що ся подія була осьпівана славним Бояном в його піснях (як про се виразно говорить автор Слова о полку Ігоревім 4).

Такому князю трудно було зістати ся пасивним сьвідком заходів Ярослава коло збираня земель, і він простягнув і собі руку по батьківську спадщину. 1023/4 р., коли Ярослав пробував у своїх новгородських волостях, де були розрухи з причини неврожаю, Мстислав рушив на Київ з своїми полками і помічними ватагами Хозарів і Касогів. Але Київ зістав ся вірним Ярославу: Мстислава „не прияша Кыяне”. Він не став його підбивати силоміць і задовольнив ся тим, що підбив собі заднїпрянські землї й осїв ся в Чернигові. На другий рік (1024) прибув з Новгорода Ярослав, знову з своїми звичайними помічниками в тяжких обставинах — з ватагою Варягів під проводом ватажка Гакона. Мстислав стрінув його з військом, де головну масу становили Сїверяне. Війська зійшли ся під Листвином, коло Чернигова 5). Мстислав, пустивши в бій своїх Сїверян і зберігши під кінець дружину, завдяки сїй штуцї переміг Ярославове військо. Ярослав мусїв тїкати разом з Гаконом, як каже лїтописне оповіданнє — аж у Новгород, очевидно — щоб збирати нове військо для боротьби.

Оповіданнє про Листвинську битву було теж предметом якоїсь піснї, зладженої, безперечно, в дружинних кругах або бодай з дружинного становища; звідти поетичні подробицї лїтописного оповідання, завдяки її ж, певно, задержалась відомість про сю битву. Лїтопись переказує з неї характеристичну анакдоту, на доказ незвичайної любови свого героя Мстислава до дружини: Мстислав поставив в центрі свого війська сїверянські полки, і на них упав головний натиск Ярославових Варягів: „й трудиша ся Варязи сЂкуще СЂверъ, и по семь наступи Мьстиславъ с дружиною своєю и нача сЂчи Варягы”. Коли по побідї Мстислав оглядав рано боєвище, побачив, що головно полягли його Сїверяне і Ярославові Варяги, й утїшений сказав: як не тїшитись! тут лежить Сїверянин, а тут Варяг, а власна дружина цїла! Ся подробиця, така дика при нашій ідеї держави і така симпатична, тогочасній дружинї, незвичайно виразно характеризує князя-дружинника, для котрого вся вага, всї шанси й інтереси полягають в дружинї 6).

Після сеї битви, полудневі, українсько-руські волости перейшли фактично в руки Мстислава; одначе сей авантурник мав стільки розваги, що вибрав компроміс замість дальшої боротьби з Ярославом для оборони здобутого. Він лишив ся в Чернигові й послав Ярославу пропозицію — подїлити батьківські землї Днїпром: правий бік, з Київом, Мстислав відступав Ярославу як старшому брату, а собі брав лївобічні волости. Ярослав одначе не хотїв здавати ся на ласку брата, правдоподібно — не уважаючи певним набуте з такої ласки. Він, що правда, вислав після сього до Київа своїх намістників, але сам збирав далї війська в Новгородї. Аж по роцї (1026) прийшов він з великим військом до Київа, пактувати з Мстиславом як рівний з рівним. Коло Городка під Київом (на лївім боцї Днїпра — звичайне невтральне місце для князївських дипльоматичннх з'їздів і переговорів) брати з'їхали ся й уложили угоду на тім, що проєктував був Мстислав: лївобічну Україну взяв собі Мстислав, правобічну Ярослав; чи подїлили і північні землї, не знати, але нема нїяких слїдів, щоб Мстислав і звідти взяв собі пайку. Компроміс сей дїйсно завів згоду між Ярославом і Мстиславом: „начаста жити мирно и вь братолюбьи, и преста усобица и мятежь; и бысть тишина, велика в земли Руской” 7).

На сїм союзї двох головних володарів східньої Европи остала ся її полїтична система в дальших десяти лїтах, аж до смерти Мстислава. Відносини їх, дїйсно, уложили ся о стільки щиро по сїй угодї, що вони собі обопільно помагали в сферах інтересів того чи другого. В пізнїйшім збірнику під 1029 р. маємо звістку, котрій не можна нїчого закинути що до правдоподібности, що Ярослав того року ходив походом на Ясів (Осетинів) „й взять ихъ” 8). Сей похід міг мати значіннє тільки для Мстислава, і Ярослав, очевидно, ходив на Кавказ, помагаючи Мстиславу. З другого боку Мстислав помагав Ярославу в його головнім плянї — вернути собі західнї землї, забрані Поляками.