Історія України-Руси. Том 3

Мало того, Судиславу своїми впливами удало ся привести до того, що невважаючи на таку нельояльність королевича Андрія, Мстислав незадовго знову вернув ся до пляну — віддати Галичину йому. Мотиви Судислава ми знаємо. Мстислав дїйсно полишив навіяну останнїми подїями гадку — віддати Галич Данилу і розпочав нові переговори з угорським королем.

По останнїй неудачі се для Угорщини була чиста нахідка. Переговори закінчили ся тим, що Мстислав видав доньку за королевича Андрія й віддав йому Галичину, полишивши собі тільки Понизє, а сам виїхав до свого Торчеська. Данило супроти сього дивовижного вчинку Мстислава нїчим не заявив свого невдоволення, противно — зазначив ще свої симпатиї і покору до Мстислава, віддаючи йому на рішеннє свою суперечку з пинськими князями за Чорторийськ. Галицький лїтописець каже, що Мстислав відповідаючи на се, заявив, що жалує свого вчинку з Галичом, признає свою вину перед Данилом і хоче відібрати Галичину від королевича з тим, аби віддати Данилови: „сину, завинив я перед тобою, не давши тобі Галича, а віддавши иноплеменнику; се мене Судислав здурив; але коли буде на те божа воля, я ще виберу ся походом — візьму Половцїв, а ти з своїми полками підеш: ти візьмеш собі Галич, а я Понизє”.

Мстислав дїйсно міг робити такі пляни, але їм не судило ся сповнитись: кілька місяців по своїм переходї до Торчеська Мстислав розхорував ся й умер, перед смертию казавши себе постригти в схиму (1228). Галицький лїтописець каже, що він хотїв бачити Данила перед смертию, аби поручити його опіцї своїх синів і майно, — „бо мав до нього велику любов в сердцї своїм”, але Глїб Зеремієвич, оден з виднїйших галицьких бояр, що був, видко, при Мстиславі, не сповнив сього бажання навмисно 54).

Примітки

1) „Мы увЂрены, что какъ намъ разсказуя, такъ и читателю внимая, кружится голова при сего рода смЂшаніи и запутанности дЂлъ, происшествій, отношеній и лицъ... НЂтъ ни какой политической системы, ни какой постоянности, хаотическое только замЂшательство, безпорядочное шатаніе и смутность”. Зубрицкій III с. 107.

2) Т. II с. 480-2.

3) Іпат. c. 480. Пок. Дроба представляв собі так, що Андрій на вість про смерть Романа поспішив ся в Галичину, аби її опанувати, але в Сяноку стріла його вдова Романа і уложила з ним угоду; але з оповідання лїтописи сього не виходить: в Сяноку був просто з'їзд (”снимал ся”).

4) Найдавнїйші документи з сим титулом маємо до тепер з початку 1206 р. (близша дата 24.1.1206) — Fejér III. l c. 31 і 32. Трапляють ся документи й без сього титулу, але розмірно дуже рідко — нпр. Fejér III. 1 с. 82.

5) Іпат. c. 480-1, Лавр. c. 404-5 (осїнь 1205). В хронольоґічних питаннях відсилаю до своєї Хронольоґії Гал.-волин. лїтоп.

6) „оже Ляхове идуть к Володимерю Ольговичемь в помочь” — Лавр. c. 406.

7) На се вказують слова лїтописи: „король же омирив Ляхы” (Лавр. c. 406).

8) Може не без впливу була і та обставина, що він був тїточним братом пок. Володимира галицького. Всеволод був братом жінки Ярослава Осмомисла, котру підтримували бояре в її спорі з чоловіком. Бачимо таким чином боротьбу кандидатур двох свояків старої династиї: Ярослава Всеволодовича і Володимира Ігоревича; обидві родини були замішані в боротьбу бояр з Ярославом Осмомислом.

9) Так представляєть ся історія сих кампанїй 1205-6 рр. з комбінації оповідань Галицької й Суздальської лїтописи (Іпат. c. 480-1, Лавр. c. 405-7). Детайлїчне, докладне оповіданнє Сузд. л. варте повного довіря; оповіданнє Галицької лїтописи, писане, очевидно, багато лїт пізнїйше, вповнї певне щоб так сказати в контурах рисунку, подекуди тратить перспективу, а знову подекуди проминає факти: так другий похід Ольговичів проминено зовсїм, а Романовичі тут тїкають у Володимир аж по тім нїби, як Галичане закликали Ігоревичів. Докладні відомости Суздальської лїтописи не дають місця сумнївам в сїй справі. Так само я не уважаю можливим покладати ся на слова (а властиво — на стилїзацію) Галицької лїтописи, що Кормильчичів закликали в Галич і вони розпочали аґітацію за Ігоревичами аж по першім поході Ольговичів. Дїйсний порядок подїй і хронольоґію дає Суздальська лїтопись, про її хронольоґію див. т. II с. 230 і Хронольоґія c. 8.

10) Нпр. Ждановъ — Pyccкій былевой эпосъ с. 511.

11) Іпат. c. 481-2; контекст („Володимеръ же” — по заклику Лєшка) вказує, по моєму, зовсїм виразно, що дїйсно був плян угорсько-польського походу на Галичину.

12) Галицька лїтопись вправдї каже: ”долгу времени минувшю”, але в дїйсности для „довгого часу” тут нема місця: і тут маємо, очевидно, знову помилку в перспективі. Найпізнїйше, боротьба мiж Володимиром і Романом могла повстати в 1208 р. (дату дає Воскр. л. І c. 116), значить яких два роки по їx посадженню.

13) Іпат. c. 482, Воскр. І c. 116.

14) Про се в прим. 3.

15) Див. прим. 3.

16) Про неї в т. II c. 380.