Історія України-Руси. Том 3

7) Про сї писання див. у Владимірова c. 137 — він боронить авторства Іларіона що до двох поучень, але такий зміст — посланнє до монахів і похвали аскетизму в тім тонї в часах Іларіона не легко собі представити. Арґументи contra (дуже одначе апріорні) ще у Ґолубінского І 1 c. 821.

8) Посланиє Климента вперше видано в 1892 р., і то від разу двічи, по двом кодексам: Никольский видав його з кодекса XV в. п. н. О литературныхъ трудахъ митроп. Климента Смолятича, Спб., Лопарьов з трохи пізнїйшого кодекса п. н.: Посланіе м. Климента къ смоленскому пресвитеру ФомЂ (Памятники др. письменности кн. XC). Обидва видавцї, особливо Никольский дали при тім свої примітки до самого послания, але не постарали ся відреставровати його текст, що в обох кодексах виглядає дуже нужденно: обидва кодекси ідуть, очевидно, від одного архетипу, в котрім були мабуть поперекидані картки, а окрім того Посланиє інтерполював ще своїми толкованнями якийсь мнїх Афанасий (в кодексах воно й надписуєть ся: Посланіє написано Климентом митрополитом рускым ФомЂ презвитеру, истолковано Афанасієм мнихомъ). Кілька уваг до нього і до реконструкції тексту див. у моїй статї в Записках Наук. тов. ім. Шевч. т. V. Про нього ще Лавровскій Посланіе м. Климента къ ФомЂ пресв. смоленскому, Смоленськ, 1894.

9) Иньші писання, які пробувано зачислити до Климентових, як Слово любви Климово (Срезневский Др. Памятники с. 62), або Слово в недЂлю сыропустную (Филаретъ Обзоръ с. 32, пор. у Никольского с. 211 і далї), правдоподібно йому не належать; в згаданій вище статї я висловив здогад, що се друге слово (певно руське, і з XII в.) мабуть було написане в Чернигові; сей здогад повторяю й тут.

10) Про видання див. прим. 35.

11) Про сї й иньші писання див. тамже.

12) Досї видана тільки друга половина слова в III кн. Кіевлянина (1850), із збірника XVI в. колєкції кн. Оболенского, самим кн. Оболенским, що при тім висловив справедливі гадки про хронольоґію слова. Окрім того короткі замітки про нього є у Макарія Ист. церкви III c. 215-6, у Ґолубінского І. 1 c. 823.

13) Видано в ИзвЂстіях отд. рус. яз. 1901. Про нього й його відносини до ширшого похвального слова моя статейка в XLIX т. Записок Н. тов. ім. Ш.: Кілька заміток до „Чуда св. Климента, папи римського”, д-ра Франка Св. Климент в Корсунї, розд. XI, і мої замітки до нього в LXVI т. Записок. Др. Франко уважає коротке слово за скорочений витяг з ширшого.

14) Слово закінчує Київську лїтопись — Іпат. c. 474-479 і відповідно до поданої в нїм дати розділене між двома роками — 1199 і 1200 (по вересневому числению); супроти тої зручности, з якою звязані частини слова з історичним оповіданнєм (такі вступні слова під 1199 р. і знову під 1200 р.), можна думати, що редактором сеї конечної частини лїтописи був таки автор похвали.

15) Рядки 15, 21 і 22-3 в вид. Нїкольского.

16) Чи се не був Григорий ігумен св. Андрія з 20-х рр. XII в., чоловік дуже впливовий взагалї, а особливо у Мстислава, батька тих князїв, що виступають участниками лїтературної полєміки Клима з Фомою?

17) Не вЂдЂ, откуду хощеши поручившая ся тебЂ душа руководити — р. 31-2.

18) „Григорей зналъ алфу, якоже и ты, и виту, подобно и всю 24 словес грамоту, а слышиши ты ю у мене мужи, имже єсмь самовидець, иже можетъ единъ рещи алфу не реку на сто или двЂстЂ или триста или четыреста, а виту також” — ряд. 537-543.

19) Новійше виданнє слова Луки — в Памятниках церк. лит. І, з статейкою; про нього ще у Ґолубінского c. 811.

20) Писання Теодосия видані Макариєм в II т. Учених Зап. II отд., декотрі — в додатках до його Исторіи церкви т. II і в Памятниках церк. лит. І. Про нього й його писання спеціальні розвідки: Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. пам. XXIV. Антоній (Вадковскій) Такъ называемыя Поученія Теодосія Печерскаго къ народу русскому — в Правосл. Собес. 1876 і передр. в книжцї Изъ исторіи христіанской проповЂди, 1892 — против приналежности Теодосию обох поучень до народу. Голубинскій ор. c. І. 1 c. 813 і далї — критика поглядів Вадковского. Петровъ Источники поученія пр. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — Труды кіев. дух. ак. 1887, V (те-ж), його ж Подлинность поученій преп. Теодосія Печ. о питіи и чашахъ тропарныхъ и о казняхъ божіихъ — ИзвЂстія отдЂл. рус. яз. акад. наукъ 1897, III — дуже натягнена оборона. Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и Печерская лЂтопись — ibid. 1897, III — досить поважні доводи против приналежности Теодосию посланий до кн. Ізяслава: Шахматов уважає їх автором Теодосия Грека, — сю гадку ще перед ним висловив Ґолубінский про перше з двох посланий. БЂльченко Поученія бл. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — ЛЂтопись ист.-фил. общ. при Новорос. унив., VIII, 1900 — против арґументів Вадковского. Чаговецъ Преподобный Теодосій печерскій, его жизнь и сочиненія, 1901 (студентська, слабка робота — виключає слова о казнях і чашах); критичний перегляд питань, з поводу сеї книжки — Більченка, під тим же титулом в Х т. ЛЂтописи ист. фил. общ. одеського, 1902.

21) Посланиє Димитрію у Макария в II т. Ист. церкви. Память і похвала — видана вперше 1849 р. в Христіанскім Чтенїї, нові видання Соболєвского в II т. київських Чтеній і в Записках Петерб. Акад. наук по ист.-фил. отд. т. І, з кодексу к. XV в. Соболєвский, видаючи Память, висловив гадку, що в нїй маємо пізнїйший утвір, але сьому противлять ся слова автора: „азъ худый мнихъ Іаковъ, слышавъ оть многыхъ о благовЂрномъ князи Володимери, ...написахъ”.

22) Яков у Похвалї каже, що він написав про Володимира і про синів його Бориса і Глїба: в тім бачать натяк на те осібне сказаниє про Бориса і Глїба.

23) Всї писання Мономаха дотепер маємо тільки в одній копії — в Лаврентиєвім кодексї лїтописи, дуже непоправно писані, під р. 1096. Про його науку: Погодинъ О поученіи Мономаха (ИзвЂстія II отд. академіи, т. Х давня серія) — зі становища історичного. Протопоповъ — Поученіе Володиміра Мономаха, какъ памятникъ религіозно-нравственныхъ возрЂній и жизни на Руси (Ж. М. Н. П. 1874, II) — зі становища лїтературного. Шляковъ О поученіи Владимира Мономаха (Ж. М. Н. П. 1900, V-VII) — цїнна головно аналїзою джерел (робив її вже перед ним також і Протопопов). Ивакинъ Князь Владимиръ Мономахъ и его поученія, ч. І, 1901 — ділєтантська робота, коментар і ріжні замітки до Мономахових писань.

24) Шляков прилучає Мономахову молитву до Науки як її кінець і навіть знаходить в нїй „правильність і зручність композиції” (!)

25) Слово о князях видав в кількох верзіях Лопарьов в ХСVIII кн. Памятників др. письменности. Проф. Голубовский в спеціальній розвідцї: Опыть пріуроченія древнерусской проповЂди Слово о князьяхъ къ опредЂленной хронол. датЂ (в т. І Древностей — Трудів моск. археогр. ком.) дав для нього дату 1175 р., але для такої близшої хронольоґізації бракує підстави. Слово в недїлю сиропустну вид. у Никольского О литерат. трудах м. Климента с. 216.

26) Див. вище c. 471.