Історія України-Руси. Том 1

ПІВНІЧНА ТОРГОВЛЯ, ТОРГОВЛЯ З ЦЕНТРАЛЬНОЮ ЕВРОПОЮ

Система Днїпра, що збирала з ріжних сторін товари для того полудневого, візантийського експорту, розносила з поворотом візантийські і взагалї полудневі товари в ріжних напрямах, не тільки в землї Руської держави, але й далї. В очах лїтописця XI в. Днїпрова дорога передовсїм „путь изъ Варягъ въ Грекы“; путь ся розходить ся на двоє, одна дорога іде з верхнього Днїпра через річки системи Двини (їх поминає лїтописець в своїй описи) в р. Ловать, звідти в Ільмен, потім Волховом в Ладозьке озеро, а звідти Невою в Балтийське море: друга дорога іде з верхівя Днїпра Двиною в море. Лїтописець головний натиск кладе на першу — дальшу і тяжшу дорогу, бо її держав у своїх руках центр північної руської торговлї Новгород, тим часом як за Двину не знаємо, чи держала її коли Русь цїлу в своїх руках. Але проторили сю дорогу „з Варяг“ у Грецію варязькі ватаги певне не скорше як по сформованню Руської держави, що служила їм переходовою стацією, з котрої сї вояки переходили потім часом і до Візантиї. Варязькі купцї ледво чи коли проходили сю дорогу аж до Візантиї (виключивши таких Варягів, що служили на Руси і провадили свою торговлю), тим більше що головний напрям балтийської торговлї, судячи по монетним нахідкам, був тодї переважно східнїй, ішов Волгою до Болгара. Посередництво-ж в торговлї північних країв з Грецією, а в части і з Арабами держали в своїх руках руські купцї. З Руси в балтийскі краї йшли головно товари візантийські й арабські; на Русь окрім тих же сирових продуктів, що постачали для заграничної торговлї руські землї, та деяких балтийських спеціальностей (як горючий камінь), певно і тодї вже (як се бачимо пізнїйше — в XIII-XIV в.) йшли такі річи як сіль, металї та західно-европейські фабрикати, переходячи через руки нїмецьких і словянських купцїв — завязки того, що в далеко більших розмірах (з розвитком промислу північної Европи) бачимо ми в пізнїйшій новгородській торговлї.

Найдавнїйшу звістку про транзітну торговлю в західнїм напрямі знаходимо у Хордадбега, в 1-ій пол. IX в., але в нїй не вказані близше ті дороги. Хордадбег оповідає про жидівських купцїв, що „їздять з заходу на схід і зі сходу на захід, суходолом і морем, і вивозять із західнїх земель (на схід) евнухів, дївчат і хлопцїв, брокати, боброві, куничні й иньші футра та мечі; з Франції вони їздять на західнє море“; „вони говорять по арабськи, перськи, римськи франкськи, іспанськи й словянськи“ ; на иньшім місцї він вичисляє предмети експорту з Маґріба (півн. Африки), а посередно — з „земель Словян і Аварів“ : словянські, римські, франкські, льонґобардські невільники, римські й іспанські дївчата, футра і перфумерія (стіракс і мастіки) 1).

Иньші звістки говорять про західню торговлю безпосередно самих руських купцїв. В нїмецьких митних постановах коло 904 р. іде мова про словянських купцїв, що в міста середнього Дунаю приходять з Чехії й Руґії 2); з їх товарів згадані: віск, невільники й конї 3). Жидівський подорожник 2-ої половини Х в. Ібрагим ібн-Якуб оповідає, що в Прагу приходили руські й словянські купцї, Жиди й Турки, з ріжними товарами і „візантийськими червінцями“, а звідти вивозили невільників, цину і футра 4). Потім про торговлю подунайських міст з Русю маємо ряд звісток з XII в.; тільки сї пізнїйші звістки говорять, здаєть ся, лише про торговлю нїмецьких купцїв і їх подорожи на Русь, не Русинів, а Ібрагим ібн-Якуб виразно говорить про активну торговлю Руси і згадуючи про Краків виказує нам напрям сеї торговлї через теперішню Галичину 5). Про транзитну торговлю через Польщу на Русь каже польський хронист Мартин Ґаль (XII в.) і згадує про давнї подорожи захїднїх купцїв на Русь через Польщу 6).

Як бачимо з наведених звісток Хордадбега й Ібрагима, і в сїй торговлї, як і в балтийській, Русь головно була посередником для товарів візантийських і арабських. З заходу приходили на Русь сирові продукти, невільники й деякі фабрикати (між ними могли бути й італїйські, й іспансько-арабські). З них маємо названі мечі, і ми дїйсно бачили вже кілька звісток про уживаннє на Руси західньої зброї (франкські мечі Русинів у ібн-Фадлана, шоломи латинські Слова о полку Іг.). Нема спеціальних звісток про вивіз на захід невільника з Руси; але сей товар експортовали з центральної Европи і спеціально з словянських земель в великім розмірі, отже мабуть везли туди його і з східно-словянських земель, хоч сї мали й свої місця збуту на полудню і сходї. Важну ролю при тім відогравали власне ті жидівські купцї, про котрих оповідає ібн-Хордадбег; вони-ж спеціяльно займались кастрацією сих словянських невільників. Ібн-Хаукаль (X в.), оповідаючи, звідки беруть словянські євнухи, поясняє, що торг невільником іде в двох напрямах — на схід, в Хорасан (головно через Русь, очевидно), і на захід через Іспанію в Египет і Маґріб (півн. Африка), і невільників сього західнього експорту каструють Жиди 7).

Примітки

1) Вид. de Goeje с. 115, для пояснення останього тексту служить парафраза його у близького своїм часом аль-Факіха (вид,, de Goeje с. 83-4).

2) De Rugis vel de Boemanis. Тут не може бути про мови якихось Руґів (вказували на Ріґен або на Мораву, колишню Руґію, але Ріґен за далека і дрібна країна, щоб про неї могла тут бути мова, а Морава згадуєть ся низше з звичайним іменем — mercatum Moravorum). Русь же зветь ся Руґами і частїйше, як у звістцї продовження Реґінона про охрещеннє Ольги.

3) Рафельштетські митні постанови — Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae I с. 72.

4) Сей текст має богато варіантів і толковань: замість невільників — мука, зам. цини — боброві шкіри, зам. футер — олово; вид. Розена с. 49, пор. Jakob-Welche Handelsartikel с. 9, Вестбергъ Комменгарій ч. 14.

5) Шельонґовский попробував довести, що дороги на захід через Галичину на Краків не було в IX-X вв., бо вона зявила ся аж пізнїйше. Він опираєть ся на покладах арабських монет, що ширять ся від балтийського побережа в порічю нижньої Висли, Варти, нижньої й середньої Одри і бачить в них слїди старих доріг з балтийського побережа на Дунай, а найстарших доріг з Польщі на Русь і Грецію шукає на Мазовшу. Одначе опирати все на самих монетних покладах не дуже безпечно, і згадка Ібрагима про руських купцїв, що приходять до Праги з Кракова (а Краків сам лежить по за територією арабських покладів і балтийсько-одрянської дороги) досить виразно вказує на підкарпатську дорогу.

6) Monumenta Poloniae hist. I с. 394.

7) Вид. де Ґуе с. 75, див. про торговлю невільником у Якоба Welche Handelsartikel с. 6 і далї, де зібрано й тексти.

СХІДНЯ ТОРГОВЛЯ, БОЛГАР І ІТИЛЬ, АРАБИ В КИЇВІ, ПРЕДМЕТИ СХІДНЬОЇ ТОРГОВЛЇ — РУСЬКИЙ ЕКСПОРТ, АРАБСЬКИЙ ІМПОРТ, УПАДОК ТОРГОВЛЇ, ЧАС РОЗЦВІТУ СХІДНЬОЇ ТОРГОВЛЇ — МОНЕТНІ ДАТИ

Торговлю України зі Сходом по монетним нахідкам можна констатувати почавши від VII в.: найстарші з східнїх монет, які знаходять ся в східнїй Европі, належать до VI в. (Сасанїдів) 1), з VI ж віку маємо про неї оповіданнє Йордана 2). Очевидно, вона не перервала ся нїколи. І коли сформували ся значнїйші торговельні центри українські, вони зараз же взяли в нїй участь. Ібн-Хордадбег, що писав в першій половинї IX в., знає „руську“ торговлю вже в значнім розвитку: руські купцї їздять Каспійським морем і торгують з побережними містами, а часом з полудневих каспійських портів везуть свої товари на верблюдах і до Баґдаду 3). Але поки українська торговля дійшла до такої активности, далеко скорше ще мусїв служити за посередника в тортовлї України і взагалї східньої Европи зі Сходом хозарський Ітиль на нижнїй Волзї, а до нього, мабуть згодом, прилучив ся і Болгар на середнїй Волзї. Обидва і в Х в., коли Русь навязала безпосереднї зносини з арабськими краями, були важними торговельними огнищами. Трактат надписуваний іменем ель Балхі (1-ої пол. Х в.) так означає головні напрями руської торговлї: „Русь провадить торговлю з Хозарією, Візантиєю й Великим Болгаром“ 4); Хаукаль каже, що перед походами Святослава Болгар і Хазран (Ітіль) були місцями руської торговлї 5).

Болгар був головним торговищем північної Европи зі Сходом. Арабські купцї прибували сюди головно караванами, на верблюдах, з Туркестану, але також приїздили і Волгою, з Ітиля 6); зовсїм правдоподібна звістка пізнїйшого ховарезмійського письменника ед-Діна каже, що вони не їздили дальше на північ як до Болгара 7). Торговлю з фінськими народами держалн в своїх руках Болгари і Русь, Русь же була головним посередником в торговлї Арабів з балтийськимн краями: торговля ся була дуже інтензивна і полишила богаті слїди в монетних скарбах-найчастїйші скарби арабських монет, часом по кілька тисяч діргемів, припадають власне на волзько-балтийські краї й побереже Балтийського моря. Волга була головною артерією сїєї торговлї; на верхівя її була коротка дорога з верхнього Днїпра й балтийського побережа через Двину і верхівя Днїпра, або через ріки Ладозького озера. З полудневим заходом, себ то середнїм Поднїпровєм, Волгу звязувала система Оки, а туди легко було перейти з Днїпра через Десну; знаємо і сухий торговельний шлях, що йшов від Київа в напрямі на північний схід, на Курськ, і по всякій імовірности провадив теж на Поволже 8). Знов же Кама, що текла у Волгу під самим Болгаром, служила дорогою в уральські землї. Для торговлї футрами Болгар був мабуть найголовнїйшим ринком східньої Европи, а може й цїлого світу — він лежав найблизше до джерел сього важного експорту. Араби згадують про Болгарів, що вони вимінювали дорогі футра у північних фінських народів (з них вони особливо знають Вісу — Весь і Юру — Югру) 9). Про Русь оповідає Хаукаль, що вона привозить в Болгар дорогі футра купуючи їх у поганських народів (він називає їх біблїйними іменами Гога і Магога, Яджудж і Маджудж в арабській формі); про „нїмий“ обмін дорогих шкір за зелїзні вироби, що вели руські купцї з Югрою, за Уральськими горами, оповідає лїтопись: „кажють желЂзо и помавають рукою, просяще желЂза, и аще кто дасть имъ желЂзо, или ножь, или сокиру, и они дають скорою противу“ 10).

Як Болгар був головним торговищем для північних країв східньої Европи, так Ітиль грав такуж ролю в східнїй торговлї для країв полудневих. „Головна торговля Руси, каже Хаукаль, була в Хазранї (одна з частин міста Ітиля); там була велика сила купцїв (з иньших країв) і мусульман, і всякого товару“ 11). Східнї купцї прибували Каспійським морем, товари з Болгара і взагалї з північних країв приходили Волгою, з заходу — Доном і звідти в Волгу волоком (теперішнїм Царицинським). З середнього Поднїпровя на Дін був шлях суходолом — дуже можливо, що був се власне вищезгаданий Залозний путь 12). Але була і річна дорога — Десною і Сеймом, а звідти коротким волоком в Сосну або Оскол 13). Через Ітиль мандрували Волгою в Каспійське море українські купцї, що хотїли торгувати безпосередно з східнїми краями: руські купцї, оповідає Хордадбег, їздять Танаїдом, Словянською рікою, і через Хозарську столицю Камлідж (Ітиль) проходять в Джурджанське море (себ то Каспійське, особливо так знала ся його полуднева частина). Але Русини провадили великий торг і в самім Ітилю. Масуді каже, що в Ітилї одну половину міста займали Словяне й Русь, що тут були громади мусульман, Жидів, християн, і кожда мала двох судіїв, а крім того був судя для поганів 14). Хазарський каган побирав десятину з товарів, що перевозились через Ітиль (се каже ібн-Хордадбег), а очевидно — і з тих, що спродавались на місцї.

В Ітилю чи в Болгарі бачив на початку Х в. і описав руських купцїв ібн-Фадлан; вони приїздять човнами і приставши до берега, будують собі на березї великі деревляні бараки, де їх збираєть ся по десять, по двадцять; очевидно, се були купецькі спілки, що жили і господарили спільно; вони привозили головно невільників і футра.

Як далеко з свого боку заїздили східнї купцї з своєю торговлею в сїм напрямі ? Вище ми бачили, що арабські купцї на північ дальше Болгара по всякій імовірности не їздили; але вони бували в Київі, мабуть і в Новгородї і дальше на заходї. Масуді каже, що в столицю Дира, в котрім мусимо бачити київського князя того імени, „приїздять мусульманські купцї з усякими товарами“: з слів арабських письменників Істахрі, Хаукаля і т. зв. ель-Балхі, що говорять про Київ, виходить теж, що сюди їздили арабські (взагалї чужі) купцї 15). У Ібрагіма ібн-Якуба мусульманскі й турецькі купцї через Краків їздять до Праги, значить взагалї в центральну Европу; правдоподібно, дорога їх ішла через Київ і Галичину. Нема причини відкидати таких категоричних звісток, особливо останньої. Ми можемо прийняти, що в період найбільшого розцвіту східньої торговлї, що припадає власне на першу половину Х в., східнї купцї дїйсно їздили в Київ, і з руськими купцями мандрували дальше на захід. Тільки й тут не було, правдоподібно, постійних арабських кольонїй. В кождім разї найважнїйшою стацією арабських купцїв в східнїй Европі був безперечно Ітиль.

Предмети, що закупалиль арабськими купцями в східно-европейських землях, досить повно вичисляє Мукадесі (з кінця Х в.): „З Ховарезма вивозять соболїв, білки, горностаїв, „фенек“ 16), куниць, лисів, шкіри боброві, рябих заяцїв, кіз, віск, стріли, березову кору 17), шапки, рибячий клей, рибячі зуби, бобровий аромат, горючий камінь, виправлену шкіру, мед, горіхи, яструбів 18), мечі, панцери, халендж 19), словянських невільників, овець і биків: все се з Болгару“ 20). До сього реєстру не додають майже нїчого оповідання иньших східнїх джерел (хиба згадку про олово, чи цину, та й тут звістки досить неясні, не знати, чи то мова про внутрішню торговлю, чи експорт) 21). Ми можемо сей реєстр товарів прикласти взагалї до східно-европейського вивозу на схід: ібн-Фадлан, вичисляючи товари, що вивозять ся на схід через порти Хозарської землї, вичисляє в головнім теж саме: невільники, мід, віск, футра 22). Бачимо властиво і тут тіж самі предмети (поминувши деякі другорядні), що і в торговлї з Візантиєю: футра, мід, віск, невільники.