Історія України-Руси. Том 1

Відповідно до положення Української Руси на сучасній мапі Словянщини, ми повинні умістити наших предків в полуднево-східнїй частинї прасловянської території. Значить, коли ми правильно означили територію словянської правітчини, то на оселї племен східно-полудневої, української ґрупи припадає східно полуднева частина того прасловянеького осідку, а саме -порічє середнього Днїпра. Як цїла словянська кольонїзація ішла в напрямі на захід, полудневий захід і полудень, так і українське розселеннє мало йти в тих же напрямах, — на захід і полудень. Сей вивід стоїть в повній згодї з фактами словянської кольонїзації, які розглянемо низше.

Отже правітчину нашого народа можемо з найбільшою правдоподібністю вказати в середнїм Поднїпровю, де він міг бути автохтоном в тім значінню, що сидїв тут з таких часів, в які нїяка історія не сягає. Такий льоґічний вивід дають ті звістки й факти які ми переглянули. Розумієть ся вповнї незмінною в своїх границях ся прасловянська, чи спеціально східнословянська територія не могла бути. Pyx полудневих сусїдів — земляків з сатем-ґрупи, іранських і тракийських народів на полудневий схід і захід, опорожнивши значні простори в сусїдстві прасловянської території, міг викликати розширеннє словянскої кольонїзації на полудне. Пізнїйший рух з Азії досить замітний по фактам археольоґічням та історично-етноґрафічннм, викликавши пертурбації в степовім поясї, міг спричинити поворотний рух тої прасловянської кольонїзації назад.

Примітки

1) Старші звістки, що прикладають ся часом до Словян, непевні — про них Niederle Slov. Star. І с. 190 і далї.

2) Цайс (с. 67) обясняв се слово з ґот. vinja = пасовище, лука, осадники на луках; се обясненнє за браком лїпшого приймало ся часто. Останнїми часами вийшов на верх вивід з кельтського vindos — білий; вказують дійсно цїкавий факт — широке розповсюдненнє для vend, vind в хорографічних і особистих іменах на кельтській території. Але стичність Кельтів з Словянами — річ досї не доведена. Обясняли Венедів і з словянського vęt, вαщии — більший, отже „велетні” (против сього виводу Брікнер в Archiv f. sl. Phill XXII с. 236) Звязували їх з іменем Вятичів (Гільфердінґ, Браун, Веселовский), і т. и.

3) Sclavos, quos nos Vionudos dicimus, каже Алькуін вро побіди Кароля Вел. (Monum. Genn, Epist. IV с. 32).

4) Так думали вже Добровский і Шлєцер, потім Шафарик І. 7, 15 і Цайс с. 67 (обережно). Етимольоґія слова Серб неясна, див. про неї екскурс у Крека 2 с. 248 і далї. Новїйше обясненнє Нїдерле — Σπόροι з Βόσποροι (Uber die Sporoi des Prokopios — Archiv т. XX) стріло ся з однодушною опозицією в науці. Зауважу ще, що з словом Серб ставить ся в звязок наше серб, сябр == спільник в господарстві. Про тотожність Серби == Σποροι == Spali, що припускали декотрі, див. низше.

5) Прокопій De b. Got. Ш. 14. Птолємей V. 9 §.21.

6) Словян від слово виводив Коляр. Против сього виступав Добровский (Čаs. Čes Mus. 1827). Шафарик (II с. 25, 8), недавно ще Крек 2 с. 300 відносили, що наросток енин вказує на місцевість, має ґеоґрафічний початок; та ледве чи можна се так виключно брати; пригадаю хоч би народню форму: НЂмчинъ замісць НЂмець. Иньші виводи не дорівнюють в правдоподібности Коляровому. Але при тім не виясненою лишаэть ся однаковість вставки к в західнїх і орієнтальних передачах словянського імени.

7) Про них нпр. у Нїдерле О původu с.122-3.

8) Ґенеальоґічна теорія погрішає схематизмом, котрого в живій еволюції не буває; більшу етноґрафічну одиницю всюди і завсїди складає сума льокальних, дрібних варіацій, що переходять з одної ґрупи в другу певними посереднїми відмінами. Словянські галузи — східня, полуднева й західня, лучать в собі непевними спільними прикметами ґрупи окремих діалектів, яких діференціація може бути так само давня, як і знаменні відміни самих галузей. Справедливо каже Бруґман (Grundriss .der vergl. Grammatik der indogerm. Sprachen): не можна собі уявити мови якоїсь більшої народньої маси, котра-б мала за собою довший процес розвою, а була-б без діалектичних в і д м і н. Теорія вповні одностайного праязика — чи індоевропейського чи прасловянського-се фікція, бо перше нїж такий язик сформуєть ся остаточно, має вже в собі зародки розкладу. Се визначив з усею виразністю Дельбрік що до індоевропейського язика, а в славістицї сей погляд з цїлою рішучістю розвинув Яґіч в статі Eine einheitliche slavische Ursprache ? (Archiv XXII). Дїлячи Словянство на язикові ґрупи: західню, східню й полудневу, він дивить ся на сей подїл не з ґенетичного погляду, а з становища сучасної статіки, і такий погляд все більше знаходить собі признаннє.

9) Уважаючи на повтореннє однакових етноґрафічних назв в ріжних частинах Словянщини, колись словянську кольонїзацію порівнювано навпаки з розсипаною всумїш грою карт. Але однакові етноґрафічні назви не значать, що то одно племя розбило ся на части, і слїдів такого „розсипання” в Словянстві як раз зовсїм не можна вказати.

10) J. Schmidt Zur Geschichte des indogerm. Vocalismus II c. 198. Сей погляд при нагоді, в полеміці з Ласкіном підпер рішучо Ягіч (Einige Streitfragen-Archiv XX с. 22), вважаючи пізнїйший образ словянського розселення „досить докладною відбиткою передісторичного словянського мікрокосма”.

КУЛЬТУРНА ЕВОЛЮЦІЯ СЕЇ ТЕРІТОРІЇ, КУЛЬТУРНА ЕВОЛЮЦІЯ СЛОВЯНСЬКОЇ ПРАВІТЧИНИ.

За помічю сих даних ми можемо робити проби — хоч би скромні, оріентовання в культурнім матеріалї нашім. Ми бачили вище, що як раз на границі передстепового пояса з лїсовим на Поднїпровю ми, помічаємо певну культурну границю — в передстеповім поясї розвиваєть ся та характеристична культура глиняних будов і уриваєть ся потім, не лишаючи продовження в пізнїйшій культурі сих країв; тут же розширюєть ся похоронний обряд з посипанням мерця червоною фарбою; потім та течія середноазійська, в зелїзній культурі, що перехрещуєть ся з культурними впливами грецької кольонїзації побережа. На границї ж лїсового пояса і далї, за лїнїєю лїсу бачимо похоронні поля, що з Поднїпровя тягнуть ся і далї на захід; від передстепового культурного матеріалу, як ми бачили, вони відбивають сорозмірною бідністю і одностайністю житя, браком різких змін і потрясень — принаймнї в дотеперішнім їх матеріалї. Коли дані історичні і лїнґвістичні нам кажуть, що сей лїсовий пояс був по всякий правдоподібности осїдком словянським, а краї степові були зайняті людністю іранською, — в культурі похоронних піль і в ранїйших культурних останках ми можемо бачити останки словянського житя і в них образ його культурної еволюції, а в довгоголовій людности сих культурних останків — репрезентантів старого словянства. Тутешнїй антропольоґічний тип одначе, як ми бачили — не відріжняєть ся від дальшої передстепової і степової людности з часів перед азійською міґрацією; домішка короткоголового типу виглядає як чужородна домішка з якоїсь азійської течії, може якихсь тюркських елєментів. Але антропольогічний матеріал поки що дуже убогий, і тяжко тут робити які небудь дальші виводи. Коли культура глиняних будов не проявить ся анї далї на захід анї далї на північ, здобуде ще більше правдоподібности висловлений останнїми часами здогад, що се культура тракийська, і зникла вона з наших країв з міґрацією в балканські і закарпатські краї тракийських племен. Але границї культур не мусять вповнї згоджувати ся з племінними границями, — хіба з де-більшого тільки, — незалежно навіть від кольонїзаційних змін, коли одна кольонїзація вступала в старі слїди життя і культури своїх сусїдів. Тому звичайно оден культурний тип заходить за другий — як ми й бачимо в археольоґічяих нахідках.

Стільки небогато вважав я можливим сказати що до нашого орієнтовання в археольоґічних слїдах людського житя на нашій території, — почавши від пізнього неолїту. Далї, в раннїй неолїт або в палеолїтичну добу не сягають нїякі етноґрафічні критерії, нїякі лїнґвістичні виводи з мов індоевропейських чи мов иньших ґруп, і зовсїм даремно б було на се спокушати ся і фантазувати.

Еволюцію людського житя на словянській території, від неолїтичних часів зазначили нам з грубшого археольоґічні викритя. Вони показали нам тяжкий розвій тутешнього житя в глухих кутах лїсового поясу, далеко від живійшого житя побережа і степових країв, з їх лекшими і живійшими зносинами з культурнїйшими краями. В порівнянню з культурними краями житє лїсового Поднїпровя запізнило ся на багато столїть. Бронзова культура, що зяйняла там майже цїле тисячолїтє й дійшла високого розвою, сливе не дійшла сих сторін, — захопила сильнїйше побереже Подонє, Прикарпатє, але в краї словянської правітчини, Поднїпрянські особливо — ледво доходили її слабі рефлєкси. В Гомерівську добу сї краї мабуть ще жили в пережитках неолїту; відблиски бронзової й зелїзної культури, долїтаючи сюди, примішували ся до старої неолїтичної культури, але камінь і дерево мусїли зіставати ся тут головним матеріалом, коли навіть в центральній Европі металїчна культура була в повній силї. Докладнїйший розслїд тутешніх могильників (поки що — найбільше занедбаних, власне через бідність і непоказність їх культурної обстанови) дасть з часом можність лїпше прослїдити еволюцію тутешнього житя 1). Результат сеї культурної еволюції — в видї образу культури словянських племен в епоху розселення і безпосередно по ній на підставі даних археольоґічних, лїнґвістичних і історичних подамо низше. Деяке понятє про ті зверхнї фактори, під виливом яких розвивало ся житє словянських країв протягом тисячолїтя, що ділить епоху словянського розселення від перших історичних відомостей про Схід Европи, — дадуть нам звістки з історії Чорноморя. Схована, в глибинї лїсів Славянщина була глухим кутом, куди поволї, ослаблено долїтали рефлекси полїтичного і культурного житя більш культурного Чорноморя і сусїднїх степів, де стрічали ся й перехрещували ся культурні впливи середземельної і передне-азийької культури з течіями середне-азийськими. Безпосередно в територію, вислїджену нами для Прасловянщини, — історичні звістки наші не заходять сливе зовсім, то значить дають кілька відірваних, небезсумнївних імен, кілька натяків — в звязку з докладнїйшими вістями про полудневу, чорноморську кольонїзацію. В сїм звязку ми й оглянемо їх низше.

Примітки

1) Се повинно бутя найважнїйішим завданнєм східно-словянської археольоґії, яка навпаки хапаєть ся за показнїйші памятки античної та т.зв. скитської культури.

III. Історичні дані з часів перед словянським розселеннєм.