Історія української літератури. Том 6

Відповів я: "Нехай тобі Господь не пам’ятає, що не знати, що мовиш. Нехай собор не боронить мені перед ним стати, а її ("Апологію") за божою поміччю виведу з тої обмови, з того неправдивого обвинувачення".

Рече: "Хочеш диспутувати?"

Відповів я: "Не диспутувати, тільки хочу вивести з того хибного підозріння моє писання — православне, але або невірно зрозуміле, або оббріхане".

Рече: "Собор твоїх виводів не потребує, бо вже добре то збагнув, тільки питає твого рішення в тім, що ми тобі поставили".

Відповів: "Я таке рішення подаю, що при моїм писанню — при догматах віри, в нім описаних, стою цілком; а коли отці вважають прикрим описання деяких хиб східної церкви, на то є нарада і захід".

Відповів він: "Але це вже в друку".

Рік я: "Що ж з того? Тому легко можна запобігти".

Потім по інших різних мовах з обох сторін почали говорити лагідніше, виясняючи мені, що з того буде, як по містах, а особливо в Вільні піде натиск з противної сторони: "Показуватимуть ту книжку, написану тобою, архієпископом нашої сторони й архімандритом віленським, і в ній похваляється унія". Або й по тих своїх лагідних мовах відійшли з тим моїм рішенням, що я за божою поміччю стою при тім моїм православнім писанні.

Під вечір через різних людей, мабуть, ними научених, пустили між челядь мою погрозу й лайки: пальцями показували і уніатами прозивали, так що боялась (челядь) і з монастиря вихилитись, тільки доносила мені, що наоколо діється. Поручивши себе Богові, пробув я ту ніч, а другого дня зрана посилаю до отця Борецького його брата диякона Порфирія, питаючи в нього причини зневаги, що мене спіткала" (наведений в польському перекладі лист, де Смотрицький висловлює здивовання з такого трактування, протестує проти судження його справи без правного поводу і без заховання слушного порядку та грозить, що поїде назад).

"Після вислання його челядь моя доносила мені різні новини, розсівані між нею і, між іншим, також, що "завтра і пан ваш, і ви з ним будете викляті як уніати, а не один ваш і Славути нап’ється". А саме під обідню годину рідний брат о. Борецького Андрій приступив до о. протопопа лубенського, що їздив туди зо мною, і диякона мого Ісайї, і при інших духовних особах так сказав до них: "Ради Бога, нехай й. м. о. архімандрит про себе дбає, бо, їдучи тепер з монастирського села, догонив я чималу купу козаків, і ті, не криючися в своїй раді передо мною як добре знайомим, заприсяглися не лишити його живим, коли собором буде щось доведене на нього в справі унії". Коли я почув це — донесене мені моїм дияконом, покликав до себе о. протопопа лубенського і запитав, чи він то чув. Відповів, що чув то з уст самого оповідача і може на то присягнути. Рік я: "Як бачу, трапив я у вир, так ці отці мої і браття з тими людьми без труду мене передиспутують. Що тут робити? Уступився б від тих людей, в тих справах безоглядних і неподатних, але не знати, як і куди? Пішов би до замку — пана підвоєводи нема. Поїхав би назад — боюся засідки, бо вже про неї голос іде. До міста, до кляштору — тим ще більше їх роздражню, бо ще перед приїздом пускали чутку, що я там. Та не знати, чи й пустять мене? Людей своєвільних і п’яних вже повно скрізь, яко на празнику!"

Так-то між собою по тій новині поговоривши, рік я: "Дивно мені, що на те моє писання так довго нема ніякої відомості — а вже по полудні". І, взявши папір, пишу вдруге о. Борецькому".

Цей лист в оригінальнім тексті поданий у друкованім звідомленні собору, описанім нижче, с. 417, подаю звідти цей лист у цілості.

"Преосвященный мой господине! СподЂвалем ся я звыклои притомнои усты к устом з преосвященством твоим и з прочією превъзлюбленною ми о ХристЂ братією в справах церковных намовы, а не през третій особы. Для чого в край сей на назначенный от преосвященства твоєго час прибылем о том абым што з себе самого в церкви, не ркучи против церкви становил, анЂ мыслячи. Бо не в той, в которой ся уродилем Христовой церкви умерети нЂгдым собЂ не зычил, и не зычу, и певене м по ласцЂ Бога моєго, же мя Восточная святая церков гробными пелонами по›т, которая мя з воды и духа уродила.

За чим прошу сыновско презору отцевского: тяжшого нЂж єсть вина моя, нехай не поношу так от преосвященства твоєго, як и от прочіих боголюбивых и в бозЂ велебных. Бо то не будет вред єсли єсть якій, лЂчити, але єго розчосовати и ятрити.

То што ся юж стало през друк розстати ся не может; вшакъже абы ся то по всем том Панст†не розлетЂло, забЂчи ся тому еще может, за сполною о том намовою і радою нашою; неширачи тых речій се зде, там им забЂчи, откол оны ширшими стати ся могут.

Для чого через посланики от преосвященства твоєго в прочіих боголюбивых и в Богу велебных отцов и о ХристЂ братіи до мене присыланый упомненный бывши, вшеляко всему тому што бы ку смятенію церковному быти мЂло забЂчи хотячи, прошу преосвященства твоєго и прочіих всЂх боку преосвященства твоєго присЂдячих пречестных ми господинов и превъзлюбленных отце и братіи, абым до общего о том совЂту милостій наших был допущен, и о сродку забЂженя намовивши ся, то абым сегодня (не пускаючи в дальшій час пре отлеглость мЂстца на котором ся друкуєт) учинил, што бы чрез мене за общим всЂх до того совЂту належаних совЂтом без жадных заводов діспутаційных учинено быти належало.

Бо где бысте мя в том таком разЂ преосвященство твоє и прочіи о ХристЂ братіа отбЂгли и зоставили и от себе оттрутили, за отбЂженого и зоставленого и оттрученого, а не за отбЂгаючого и оставляючого себе судити мусЂл бым был бы то во мнЂ ледво улЂчити могучій от преосвященства твоєго заданый ураз, которого 1 възваніа дЂло есть немощное на свои скот брати, а не презирати и оминати.

Затым ся звыклой любви и ласцЂ преосвященства твоєго і прочіих боголюбивых и в бозЂ велебных господинов мо их и отцев себе отдаю. Писан в святой обители святого Архистратига Міхаила Золотоверхого в КіевЂ, року 1628 августа 14 дня. Преосвященству твоєму всЂх добр зычливый брат о ХристЂ и раб, Мелетій Смотрискій архієпископ Полоцкій, и проч., архимандрит виленскій и дерманскій".

1 Митрополита Борецького.

"Цей лист, просячи, щоб мене до своєї ради допустили, я писав і слізьми обливав. Бо ж на те й своє писання писав, і працював, і туди на те їхав, аби з ними взяти ухвалу в тих речах, що про них я писав. До того я був певен багатьох з братії, що як тільки б з десяток пунктів моєї "Апології", ними принотованих (а принотували 105!), я захитав і перекинув, то охотніш і про всі інші мене б послухали, а виправдавши їх (ті закинені пункти), покладаюсь на Бога і правду його святу, що всі злі ради прехитрого ахитофела 1, котрій я вже помітив, обернулись би на його голову.