Історія української літератури. Том 1

От воно якось наладило драбину та вилізло на небо. Дивиться — нема чого їсти, все порозливане, побите. Воно пішло далі: Приходить на південь, аж і там таке. Воно пішло далі, зустрічає вітра:

— Хто це так наробив?

— Се той, що йшов на вашім місці, да й мене бив, і мороза побив.

Сонце так лає його. Коли прийшло на захід, аж неможно злізти. Воно як зачало кричать, а мати почула, поладила якось драбинку, от сонце і злізло.

— Ну хитрий бісів син! — каже. Наробив він мені! Тепер не буду показуватись людям цілий тиждень.

Полізло на небо да попросило вітра, а той як нагнав хмару, як начав пірить дощ, а мороз як придавив, — стало холодно, да й померзли ягнята. Да вже якось відьма зробила, щоб не йшов дощ, бо її померзли ягнята (Чубинський, І, с. 5).

Оригінальні вимисли і пояснення густо переплітаються тут з мандрівними мотивами, християнськими і передхристиянськими, часом дуже старими: вавилонськими, індійськими і т. д. До них ми ще вернемось. Тут же хочу сказати ще кілька слів про прислів’я і приповідки як стягнені форми колишніх, нераз дуже старих оповідань. Збірки приповідок — в тім роді, як величезний і гарно впорядкований корпус галицьких приповідок Франка 1 — являється немов регістратурою колишнього літературного архіву, де коротко записані теми різних оповідань — отаких пояснень природи, байок, новел, анекдотів і т. д.

1 Галицько-руські народні приповідки, зібрав, упорядкував і пояснив д[окто]р Іван Франко, 6 томів, 1901 — 1910 (Етнограф. Збірник Тов. Шевченка, т. 10, 16, 23, 24, 27 і 28); перші томи збірки, на бажання [Франка], читав і я в коректурі та провіряв пояснення.

Переглядаючи отсей корпус Франка і стрічаючи, напр., такі приповідки, як:

Бери вовка в плуг, а він сі дивит у луг.

Зозуля як сі подавит ячмінним колосом, перестає кувати.

Змию сі пригрів за пазухою.

Лиса вбили, куром радість.

Медведьови до меду уха урвали, а від меду фіст — і т. ін.,

ми ясно відчуваємо тут, за сими короткими образами, цілі оповідання, почасти забуті, почасти заховані й до нині, — так як, з другого боку, кожна така фраза може кожної хвилі знову розвинутися в оповідання, яке може віддаватиме колишню стару байку, а зможе дати і щось в значній мірі нове та оригінальне.

Але установити, що саме з сього репертуару належить до старших часів, а не з’явилось розмірно пізно, дорогою літературних впливів і запозичень, можна тільки детальними дослідами над поодинокими темами чи групами, — дослідами дуже складними і трудними, котрі мусять вилучити елементи запозичені і вияснити оригінальні прикмети наших варіантів. Таких робіт ми досі сливе не маємо.

Взагалі, в порівнянні з словом ритмічним, а особливо з поезією обрядовою, поезія оповідальна, в широкім значенні слова, як ми ще побачимо не раз далі, далеко менш традиційна і консервативна. Вона ж бо, як одмічено було вище, не ставить собі в початках ніякої мети: вона не відповідальна за ніякі результати. Оповідач уважає своїм правом зміняти, перекладати, комбінувати доволі її мотиви і загальні місця, — далеко свобідніше, ніж у пісні. Се ж свобідна гра фантазії, забава інтелекту. Вона змінна до крайності, хоч певні загальні місця, мотиви, «атоми» її, бувають досить постійні і стрічаються по цілім світі. Але саме через се незвичайно трудно буває зміркувати, чи той мотив існує в даній сфері давно, чи, може, прийшов в сім варіанті зовсім недавно, а старі тубильні варіанти пропали або десь притаїлись і не розшукані. Вже Бенфей влучно порівняв сі комбінації прозових відповідальних мотивів з калейдоскопом. В них справді «все тече і все рухається».

Тому висліджувати старі верстви тут взагалі незвичайно трудно. Треба дуже уважних і дотепних студій, щоб вислідити, наскільки той чи інший мотив або комбінація мотивів органічно зв’язана з певним кругом ідей і образів, побутовою й історичною (в широкім розумінні) обстановою. Коли ж іде мова про таку далеку старину, як пережитки родоплемінного життя, не зафіксовані ніякими історичними писаними документами, се в тій хвилі майже неможливо. Тому, зазначивши загальні риси сих старших верств, я перейду до молодших

СЛОВЕСНІСТЬ ЧАСІВ НОВОГО РОЗСЕЛЕННЯ І ПІЗНІШИХ

Пам’яті Павла Чубинського