Історія української літератури. Том 1

Та по тих слідочках вас будемо мамко, пізнавати!

(167, Буковина).

Як бачимо, не вважаючи, що матеріал походить з різних кінців України, де можливий вплив сусідів, він в своїх основних мотивах настільки одностайний, що се ясно свідчить про суцільність його основи. Одностайність ліричних загальних місць, очевидно, з свого боку причиняється до сього. Імпровізовані голосільницями місця, які говорять про певні індивідуальні подробиці утрати, розлуки і т. д. (я їх не наводив, бо якраз вибирав загальне), мають тенденцію теж більше-менше достроюватись до такого загального ліричного строю. Короткі і бідніші форми імпровізації, розвиваючись, попадають в сю ліричну течію і виявляють тенденцію до все більшого підпорядкування ритмічній і музикальній мелодії голосіння.

По формі голосіння, як і замовляння, являються нерівноскладовими синтактичними речитативними віршами, аналогічними з замовляннями, тільки що вони мають далеко більшу тенденцію до мелодійності і часами навіть таки починають переходити в пісню 1.

1 Взірцем переходу до пісенної віршової та й музикальної форми можуть послужити отсі записи з Покуття та Буковини:

Ненько наша, ненько наша,

Порадонько наша,

Ненонько наша, порадонько наша!

Заговоріть до нас, порадьте нас,

Ми си, ненцю, не сподівали,

Щоби ми без вас пораду давали!

Ой ти, смерте, ти злослива,

Чьось нас, смерте, всиротила,

Чьось нам неньку рідну взяла!

Ой Боже, Боже, що [ми тепер] будем робити,

Як без неньки рідной жити?

Ненько наша, люба неньцю,

Скажіть, неньцю, відки вас визирати?

Чи з-за гори високої,

Чи з долини глибокої?