Розділ «Глава 5. ЛІТОСФЕРА»

У палеозойську еру відбувалися два великі тектонічні цикли: каледонський і герцинський. Каледонський тектонічний цикл (нижній кембрій — силур) почався загальним підняттям материків та гороутворенням. У середині циклу підняття змінилися опусканням, підсилився вулканізм. Останній етап цього циклу відзначався новими підняттями та складкоутворенням. Кожний етап циклу означав регресію або трансгресію моря, які супроводжувалися змінами клімату.

Герцинський цикл охоплював нижній девон, карбон і перм. У цілому він повторює етапи каледонського циклу: загальне підняття змінюється опусканням, наприкінці його знову відбувається підняття. Кожний етап цього тектонічного циклу викликав істотні зміни в розподілі суші і моря, впливав на будову земної кори.

Великі зміни в розвитку земної кори відбулися також в мезозойсько-кайнозойському (альпійському) тектонічному циклі. На цьому етапі розвитку Землі, який мав багато спільного з обома попередніми циклами, значного розвитку набув тваринний світ. Саме завдяки інтенсивній діяльності живих організмів, а також з їх залишків утворилися специфічні гірські породи і корисні копалини органогенного походження. Значні території суші в Південній півкулі покрилися льодовиками.

Найновіший етап почався в четвертинному періоді. На його початку розвинулося могутнє зледеніння на півночі і в помірних широтах Європи і Північної Америки. Площа максимального дніпровського зледеніння дорівнювала 47 млн км. Найзнаменитішою подією цього етапу стала поява розумної істоти — людини, тому й період називається ще антропогенним. На сучасному етапі внаслідок своєї господарської діяльності людство все більш активно впливає на розвиток природних процесів.

5.4. Вулкани

Одним з найяскравіших доказів постійного розвитку земної кори є вулкани. Вони і сьогодні досить поширені на Землі, а в минулому відіграли провідну роль у формуванні зовнішніх оболонок планети. Вулканічні явища одні з найбільш руйнівних і катастрофічних у природі.

Термін "вулканізм" походить від назви одного з Лопарських островів, що знаходяться біля берегів Італії, — Вулкане Вважалося, що саме тут знаходиться вхід у пекло і кузня Вулкана — легендарного бога вогню і ковальської справи у древніх римлян. Між іншим, нині більш відомим є сусідній з ним діючий вулкан Стромболі — 900-метрова гора, що викидає хмари водяної пари вдень і яскраво світиться вночі від розжареної лави, яка знаходиться на лійкоподібному кратері.

Вулкани розрізняються за розмірами, формою, будовою кратера і підвідного каналу — жерла. Узвишшя найчастіше має конічну форму, тому його називають конусом вулкана. Висота конуса залежить від віку вулкана і характеру його виверження.

Кратер безпосередньо з'єднується з жерлом — підвідним каналом, по якому з глибини надходять продукти виверження. Жерло в період між виверженням заповнене застиглою лавою, а кратер нерідко ще й водою.

Магма утворюється в земній корі або верхній мантії. Необхідна теплота, як гадають, забезпечується розпадом радіоактивних елементів, хоча, можливо, додатковими постачальниками тепла є і внутрішньо земні джерела.

За активністю вулкани поділяються на діючи і згаслі. До діючих належать вулкани, виверження яких відбувалося порівняно недавно. Таких вулканів на Землі понад 600, більшість з них розташована на суші. До згаслих належать вулкани, виверження яких відбувалося лише в геологічному минулому, їх нараховують понад 300.

За характером виверження вулкани поділяються на три категорії: лавову, змішану і газово-вибухову.

До лавової категорії належать площинний, тріщинний і гаванський типи вулканів. Для них характерні виливи лави на величезні площі через тріщини земної кори. Такі базальтові покрови зустрічаються на території Середньосибірського плоскогір'я, в Бразилії, Ісландії. Гавайський тип відрізняється від двох попередніх тим, що виверження магми на великі простори відбувається через центральні канали.

Змішана категорія характеризується найбільш повним виверженням: спочатку викидаються гази і уламки, далі виливається магма, а пізніше починається тривала поствулканічна діяльність. Конуси вулканів цієї категорії високі, складаються з нашарувань вулканічних уламків і застиглої лави. Такі вулкани називають шаруватими, або стратовулканами. Прикладами можуть бути згадувані вулкани Стромболі і Вулкано, а також Етна, Везувій, багато вулканів Камчатки, Курильських островів та ін.

Газово-вибухові вулкани характеризуються яскраво вираженою першою фазою. Виверженню звичайно передує сильний землетрус, після чого викидається велика кількість газу і вулканічних уламків. Викиди супроводжуються сильними вибухами. Такими є, наприклад, вулкани Мон-Пеле, Мерапі, Ши-велуч, Кракатау та ін.

Переважна більшість діючих і згаслих вулканів розташована в екваторіальній, тропічній і помірній областях. У полярних областях, в тому числі в Антарктиді, вулканічна діяльність не проявляється. У Північній півкулі вулканів значно більше, ніж у Південній. Вони розташовуються головним чином вздовж глибинних розломів земної кори, на окраїнах материків, ріфтових розломах серединно-океанічних хребтів. У середині материків вулкани відсутні або зустрічаються рідко. На земній кулі виділяють три вулканічні пояси: Тихоокеанський, Середземноморсько-гімалайський та Атлантичний.

Тихоокеанський пояс простягається вздовж азіатського і американського узбережжя Тихого океану. Тут нараховується 322 діючих вулкани. Найбільше їх зосереджено на Зондських, Японських і Курильських островах, Камчатці, в Центральній і Південній Америці. Більшість вулканів розташована вздовж гігантських розломів. Найбільш відомими вулканами цього так званого вогняного кільця є Ключевська Сопка, Авачинський, Шивелуч, Фудзіяма, Катмай, Мауна-Лоа. Останній є найвищим вулканом у світі, його висота разом з підводним продовженням становить 8766 м. Знаходиться він на одному з Гавайських островів.

Середземноморсько-гімалайський пояс простягається в субширотному напрямі від Альп через Апенніни, Кавказ, гори Малої Азії до півострова Малакка. Основна маса вулканів зосереджена на островах Південно-Східної Азії. Серед них є вулкан Кракатау, який став відомим після грандіозного виверження в 1883 р. Попіл, викинутий в атмосферу цим вулканом, розсіявся по всій Землі. Океанічні хвилі цунамі, які були викликані вибухом вулкана, погубили 36 тис. людей. Більша частина острова Кракатау опустилася під водну поверхню.

Атлантичний вулканічний пояс витягнутий в меридіанному напрямі паралельно берегам Африки і Західної Європи і приурочений до серединно-океанічного Атлантичного хребта, який на окремих відрізках виходить на поверхню, наприклад, на о. Св. Єлеяи, Вознесіння, Ісландії. Найбільш відомими тут є діючі вулкани Лакі і Гекла.

5.5. Землетруси