Розділ «Дорожня мапа: розділ за розділом»

З доль полеглого воїнства: Леся Українка як «останній свідок». — Чому для неокласиків і «пражан» вершина її творчости — «Камінний господар». — Наскільки «іспанська» ця драма? Ж. де Бевотт та інші. «Турнір» із Пушкіним: «господар» проти «гостя». — Навіщо українському Сізіфові фемінізм? — Проблема жіночої влади. Архетип «принцеси на горі» (Леся Українка—Ю. Крістева—Е. Єлінек). — Обґрунтування методу: від фемінізму — вперед, а не назад! — Чому Іспанія? Дон Жуан як антилицар. Діалектика міфа: версія Тірсо де Моліни… — І Лесі Українки (подолання романтизму). — «Жіночий реванш»: не варт шкірка за виправку! — Справжня тема драми: свобода і свавілля. — Ще одна паралель: Україна й Іспанія як «крайні точки» фіналу європейського лицарства.

«Вся королівнина рать»: етос і ерос      417—483

Необхідний відступ: про чуттєвість інтеліґенції «косачівського кола». («Високе щастя» Віри Матушевської: лист із ҐУЛАҐу). — Не тільки не «мужчина», а й не «одинокий»! Про потребу реставрації «гуртового портрета». Юність лицареси («гетерії таємні» і театральний салон Лисенків-Старицьких). «Катакомбна школа». — «Забута тінь»: Олена Пчілка! «Велика жінка» проти «Великої Матері»: спроба постколоніальної інтерпретації. — «Порода в людині перше всього»: етика спадку в героїв Лесі Українки. Тягар походження проти «нестерпної легкости буття»: Анна, Долорес, Командор — і «той самий Дон Жуан». Душа і тінь. — Відмежування від «пустопорожньої аристократії»: смисл «спадку» — лицарська служба. Лист до М. Павлика. — Що ж пам'ятала дівчинка Леся з «70-х років»? — «Беатріче як міфотворець»: літо 1878 р. і «тьотя Єля» («Забуті слова»). Вступ до естетики трагічного. — Українська критика в пошуках пристрасти. «Панцир» і «чорна сукня». Історичний коментар: Анна Ахматова проти І. Костецького і Co. — Аристократизм як духовна аскеза. «А владати собою треба добре»! — Творчий ерос і «дисципліноване божевілля» (Леся Українка і М. Цвєтаєва). — Про новітню кризу пасіонарности й зміну естетичного смаку: бідний багатого не розуміє! — Як народжувалась «страшна краса». Річард Айрон і хорал на кораблі. Перекличка: Рільке—Єйтс—Леся Українка («Адвокат Мартіян»). — «Біла лілея» і «червона троянда». Трохи геральдики, або «Царство Моє не від світу цього» (мучеництво як основа духовної конґреґації). — Єгипетська царівна ака Вавилонська блудниця: вибір Аврелії — і П. Тичини (від «Скорбної матері» до «Мадонно моя…»). — Від Аврелії до Анни й Долорес: і знову дві Афродіти! — «Королівна тернового вінця»: ініціація «70-х років» — Луцьке «віче»! Що співали на замку громадівські діти: дешифруємо текст. Ерос колективности — і як його зрозуміти колишнім піонерам? — «Обітниця врочиста» і її смисл у лицарській культурі. —…І в літературі: відповідальність автора за текст, або «Слово чести» проти «дискурсу брехні». — «Опис герба», або Спроба характеристики ордену: «цноти, що зрощує слава» («Граф фон Ейнзідель» за А. де Токвілем) і «принцип лілеї» (відмова від «я»: В. Науменко versus Б. Грінченко); етос «комітату» в кодексі культурного націоналізму — місія стану (оборона чести ордену) і її релігійний характер (війна з імперією як bellum sacrum).

Реквієм по лицарству як «заповіт українському народові»      483—496

Рухаємось по трапеції «іспанської драми»… — «Жіноча» пара — війна релігійна, «чоловіча» — соціальна! Дон Жуан («звідник-зі-шляху») і Командор (шлях крізь систему): дві форми волі до влади. — Командорове лицарство як «тіло без душі» («без страху», але не «без догани»): етикет замість етосу. — Командор і Анна як спільники: учитель і учениця. — Анна й Дон Жуан як спільники: учителька і учень. — Долорес і Дон Жуан: «душа без тіла», «Мавка без Лукаша», діва з Ґраалем без Парсіфаля. Про чоловіче й жіноче в Плеромі — і про безпарність як смерть історичної форми («Йоганна, жінка Хусова»). — Таємниця «шостої пари»: Долорес і Командор — задзеркальне возз'єднання душі й тіла, або Шлюб мерців для помсти свавільникам. — Смисл непрочитаного «заповіту» (Ж. Морель): місія лицарства в посмерті не закінчується! — І не кажімо, що нас не попереджали…

VIII. Наша Славна Жірондистка: релігійна альтернатива в секулярну добу. Вступ до історії хамократії

«Інтеліґенція традиції» та «інтеліґенція розриву»: загальні засади      497—505

Європа і Росія: шляхта і дворянство. Історичний анамнез. — Чому «інтеліґенція» — поняття російське. «Віхи» — і діагноз В. Липинського: «розрив традиції»! — Корінь проблеми — перехід української інтеліґенції з європейської на російську модель відтворення (гіпотеза). — Спроби «повернення до Європи»: Хвильовий і шістдесятники.

Два народництва, дві демократії…      505—545

Що значить «любити народ»? — Граф фон Ейнзідель і його предки, або Культурний націоналізм проти російського народництва. — Народ «по вертикалі» (ad majorem Dei gloriam) і «по горизонталі» (утилітаризм). — Три культурні типи: Леся Українка—Ґорький—Винниченко. — Звідки у «демократів» пихатість? (А. Ізґоєв). — …І чому в «аристократів» її не було (гуманізм як ерос «загального права»). — Інтеліґенція як не-народ: «Доктор Живаґо» Б. Пастернака і «Третя революція» В. Підмогильного. — Інтеліґенція як народ: семантика «темного погляду» («Над морем»). — Культ праці й культ неробства (С. Булґаков про «дисципліну послушництва»). «Що дасть нам силу?». Трудова етика в українського й російського дворянства: Олена Пчілка і П. Скоропадський проти Л. Толстого. — Необхідний відступ: «інтеліґенція розриву» в Галичині. — Ще один критерій зрізничкування (за А. де Токвілем): «за що боролись» — за свободу чи проти нерівности? — Свобода по-російськи: «свавільне безґрунтянство»! Д. Мережковський і Дон Жуан. Де живе Грядущий Хам — дещо про інтуїції європейських літератур та про короткозорість Срібного віку… — Українська діагностика антихамського імунітету («синдром боярині»), Оксана в «Лісовому царстві» (С. Коньонков): «Най дьявол носить смуткове убрання!». Краса і благо в українській та російській традиції: не «конфлікт культур» — а «війна богів»! — Метафізика «бісівства» у Гоголя й Лесі Українки. (Бердяєв — точка перетину культур?) — Логіка духовного поневолення в українській філософії свободи — від «гріховности краси» через культуру без сакруму до тріумфу «хамократії» (термін Д. Пильчикова — і дещо про нього самого…) — Відступ: що таке духовна аристократія (В. Стус і Д. Стус: типологія «розриву»). — Перша історична форма хамократії — самодержавство. Рухаємось далі…

«Бунт мас» по-українськи: «Гора» проти «Жіронди»      545—588

Леся Українка і критика масового суспільства (Ортега-і-Гасет, Г. Арендтта інші). — Слухаємо «музику революції» («Пісні про волю»)… Гностичний діагноз: бунт «іліків» без санкції Духа! — «Три хвилини»: українська «Жіронда» і її занепад. «Я, монтаньяр, ненавиджу тебе»… — Як «повставали маси»: про «розшляхетнення» українського руху. «Батьки і діти» 1890-х. У царстві Еросу (забута «літературна дискусія» 1902 p.). Знову «прихована війна»! — А якщо підняти забороло? — Кінець «культури спадку»: 1) «штурм неба», або Масова людина на «своєму полі» («Дядькова хвороба» В. Самійленка); 2) ефект «братньої допомоги»: російське народництво як ідеологія української «Гори». — Портрет «нового українця» за Зеровим. — «Великопанські мрії» проти «глибокохамських вчинків» — феноменологія конфлікту: Леся Українка проти Винниченка і Єфремова (смерть Антея в «Оргії»); проти Труша і Ганкевича («наша епоха» і «літератський аристократизм»); проти Грінченка («Орфеєве чудо» і «учителька правильних проізношеній»); проти Євшана й «хатян» («літературне хамство», влада ринку і «замінність» брендів) — проти «неістинного буття» (Гайдеґер). — Анатомія ненависти. «Культ лілеї» (Жірондист-1905) між Ґете («повнота буття») і Кундерою («нестерпна легкість»); Монтаньяр як філософ маси XX ст.: від Леніна («войовничий матеріалізм») до Канетті («влада зацілілого»). Формула хамократичної релігії: «культ своєї власної особи»! — «І ми боротись будем до загину!» (Гелен проти Кассандри). — Еґалітаризм і культура. Про «системну помилку демократії». — Народження тоталітаризму з духа «демократичної заздрости». Бунт проти «ліпшого» і хамський реванш. «Не кидайте бісеру перед свині!» — Від Служебки до Юди: кристалізація архетипа. Про «банальність зла». Юдина зрада як конфлікт ієрархій. «Вожді» і «маси». — Повертаючись до списку «великих українців»: розгадку знайдено! — Інша версія: «хамська матриця» у Фройда. — Резюме: хамократія проти демократії — секулярна версія релігійної війни.

Замість висновків: до проекту «плебейської нації»      588—608

Радянське «розінтеліґенчення»: «назад» у 1860-ті! — Проґрес: «народна школа» з «народною мовою». Неоколоніальне неонародництво, або Валуєв за Михайловським. — 3 історії питання: від Ю. Шевельова до С. Павличко. — «Російський чинник»: «Геть від Європи!», або Як Чіпка став «прапороносцем». — «Внутрішній чинник»: ненаписана історія. Від «святого народу» до міфа держави. «Україна наша (анти)радянська»: досвід колаборації і Бовкало як культурний герой. Націоналізм чи дерусифікація? (Мова як рудимент «національної ідеї»). — Постколоніалізм: фінал української інтеліґенції. Падіння «держави Духа»: ні «вертикалі», ні «горизонталі»… — Розуміємо класиків: «у Каноссу»! — Як воювали наші монтаньяри: віра в «простий світ». Від «червоної Просвіти» до сучасної «попси» — від шизо-ідеократії до хамократії «без масок». — «Культ успіху» як ідеологія постмодерну. — Майдан-2004: демократія проти хамократії. І знову аристократизм «низів» і плебейство «верхів»?.. — Історія писана й дійсна. Питання, залишене без відповіді.

Post Scriptum      608—609

«Віщий сон» (1896 р.) і «Молитва єретички» (1913 p.): «запечатування» скарбу.