Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

Таке міркування постає не переконливим для кожного, подібно емпіричному й раціональному пізнанню предметів, але переконливе для того, хто застосовує його, хто, трансцендентуючи в ньому все визначене, пізнає разом з визначеним і нескінченне. Рухаючись уздовж кордонів, воно змушене відчувати межу як межу; методично воно долає за допомогою категорій саме ці категорії, у незнанні воно виявляє новий спосіб безпредметного знання. Таке філософствування здійснює міркування, яке, щоправда, ще не відкриває зміст віри, але звільняє для нього простір.

Зміст віри

Філософський зміст віри можна висловити в таких положеннях, як:

Бог є.

Існує безумовна вимога.

Світ володіє зникаючим наявним буттям між Богом і екзистенцією.

1) Бог є.Трансценденція над усім світом або до всього світу називається Богом. Найбільша відмінність віри полягає в тому, чи вважаю я світ у його цілісності буттям самим по собі, природу − Богом чи розглядаю світ у його цілісності як позбавлений у собі основи й шукаю основу світу й самого себе в тому, що перебуває поза світом.

…

… Упевненість у бутті Бога, якою б зародковою й незбагненною вона не була, постає як передумова, а не результат філософствування.

…

2) Існує безумовна вимога: Основою для поставлення перед нами вимог служать зазвичай цілі в наявному бутті (користь) чи безсумнівний авторитет.

…

Безумовна вимога підступає до мене в часовості мого теперішнього життя як вимога до мого наявного буття, з боку моєї справжньої самості, вимога того, що я немов би вічно є перед трансценденцією. Якщо основа моєї волі безумовна, то я сприймаю її як таку, що я, власне, є і чому повинно відповідати моє наявне буття.

Саме безумовне не стає часовим. Там, де воно є, воно постає перпендикулярним часу. Воно втручається із трансценденції в цей світ шляхом, який йде через нашу свободу.

3) Реальність світу володіє зникаючим наявним буттям між Богом і екзистенцією: хиткість всіх способів пізнання реальності, тлумачення як риса всякого пізнання, данність усякого буття для нас у розмежуванні на суб’єкт і об’єкт, всі ці основні риси можливого для нас знання означають: всі предмети − лише явища, пізнане буття ніколи не є буття саме по собі й у цілому. Явленність наявного буття − основний висновок філософського мислення. Хоча він і може бути зрозумілий не предметно, а лише при трансцендентуванні, але той розсудок, який взагалі здатний трансцендентувати, не може ухилитися від нього. Цей висновок не додає нового часткового знання до знання вже існуючого, але робить зрушення в усвідомленні буття в цілому. …

Світ у цілому не стає для нас предметом. Кожний предмет перебуває у світі, але жоден предмет не є світ. Кожне визначення світу й кожна оцінка його, чи то оптимістичне твердження гармонії світу чи песимістичне заперечення світу в його розірваності, ведуть до тотальних суджень, у яких завжди перевага надається окремим реальностям і не приймаються до уваги інші. Цьому протистоїть впевненість у незавершеності й безмежності світу, а тим самим і готовність постійно вслухуватися в усі способи буття світу, у події й власні діяння в часовому процесі завжди незавершеного життя. Із цією готовністю пов’язані:

По-перше, впевненість в абсолютній трансцендентності Бога стосовно світу: Deus absconditus (Невидимий Бог) віддаляється, коли я хочу його осягнути, і раптово близький в абсолютній історичності кожної даної ситуації;

по-друге, пізнання світу як мови Божої: буття світу не існує саме по собі; у ньому здійснюється в постійній багатозначності слово Боже, котре лише в зникаючій миті може стати історично однозначним для екзистенції.

Для такої віри наше буття в часі постає як зустріч екзистенції й трансценденції − вічного, яким є ми в якості створених і подарованих собі, і вічного самого по собі. У світі зустрічається те, яке вічне, і те, яке виявляє себе в часі.

Але так як зустріч екзистенції й трансценденції є зустріч у світі, вона пов’язана з світом у цей час. Оскільки те, що є для нас, повинне поставати в часовості буття світу, не існує безпосереднього знання про Бога й екзистенцію. Дослідження світу − єдиний шлях нашого пізнання, здійснення світу, − єдиний шлях екзистенціального здійснення. Втрачаючи світ, ми одночасно втрачаємо самих себе.