Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення)

Зима.Початок цивілізації світового міста. Згасання душевної творчої сили. Саме життя стає проблематичним. Етико практичні тенденції іррелігійних і не метафізичних уявлень мешканців світового міста.

Таблиця 2. “ Одночасні ” епохи мистецтва.

Єгипетська культура Антична культура Арабська культура Західна культура

“ Культура ” :історія життя стилю, надаючи форми всьому внутрішньому буттю. Мова форм глибиної символічної необхідності.

Цивілізація:буття без внутрішньої форми. Мистецтво великих міст як предмет розкоші, спорту, привички. Змінні модні стилі (запозичувані з минулого, змішані, винайдені), намаючи символічного змісту.

Таблиця 3. “ Одночасні ” політичні епохи

Єгипетська культура Антична культура Західна культура

Культура:групи народностей визначено вираженого стилю, володіючих однотипним світовідчуттям. Вплив іманентної державної ідеї.

Цивілізація:розчинення орієнтуючогося тепер кардинально на місто тіла народу в інтернаціональних масах, маючих переважно практичні інтереси. Світове місто і провінції: четверте співслово (“маса”), неорганічне космополітичне.

Шпенглер Освальд. В ведение . Табл и ц ы . См ы сл чисел. Проблема мировой истории. . Макрокосм. Картина души и чувство жизни. //Закат Европы. Очерки морфологи мировой истории. Т.1. Образ и действительность.

Пер. с нем. - Мн. 1998. - С.: 6 - 540. - Т.2. Всемирно-исторические перспективы. С. 39 - 531.

Гейзинга, Йоган

(1872 – 1945)

Датський історик, філософ культури. Творчі пошуки Гейзинга були найбільшою мірою зосереджені на дослідженні форм світовідношення і мислення у пізньому Середньовіччі та філософському аналізі проблем гри. У трактаті “ Homo Ludens “ (“Людина граюча”) обґрунтував наскрізне значення гри у розвитку основних культурних форм людства – не лише у мистецтві, а й філософії, науці, політиці, юриспруденції, військовому ремеслі. Філософ демонструє неможливість редукції буттєвого феномена гри до фактів пізнавального і психічного життя, а також виявляє визначну роль гри в людській історії.

ПРИРОДА І ЗНАЧЕННЯ ГРИ ЯК ЯВИЩА КУЛЬТУРИ .

Гра давніша за культуру, адже культура, хоч які неадекватні її визначення, неодмінно передбачає наявність людського суспільства, а тварини ж не чекали, поки-то прийде людина та навчить її гратися. Можна навіть сміливо стверджувати, що людська цивілізація не додала жодної істотної риси до загальної ідеї гри.

...Трактуючи гру як один із виявів культури, а не як прості забавки в житті тварин та дітей, ми починаємо там, де кінчаються біологія та психологія. У сфері культури ми застаємо гру як уже дану величину, що існувала ще до появи самої культури й що супроводжувала, проймала її від першопочатків аж до цієї фази культури, в якій ми живемо нині. Ми переконуємось, що гра присутня скрізь як цілком визначена й відмінна від “буденного” життя якість.

...Усяка гра є добровільною діяльністю. Гра за наказом – це вже не гра, а в найкращому випадку, її силувана імітація. Вже завдяки самому цьому вільному характерові гра виходить за межі природного процесу.

...Потреба в ній буває нагальною лише настільки, наскільки потребує радості від гри. Гру можна відкласти чи в будь-який момент урвати. Вона ніколи не диктується фізичною необхідністю чи моральним обов’язком. Вона не може бути завданням. Відбувається вона на дозвіллі, у вільний час. Аж коли гра стає загальновизнаною культурною функцією – ритуалом, – церемонією, лиш тоді вона пов’язується з поняттями обов’язку, повинності.

Таким чином ми маємо першу з основних ознак гри: вона вільна, вона – сама свобода. З цією ознакою безпосередньо пов’язана й друга: гра не є ”звичайне” чи “справжнє” життя. Це радше вихід із рамок “справжнього” життя в тимчасову сферу діяльності, де панують її власні закони.