А в результаті цього деформується складна діалектика суспільної й індивідуальної свідомостей.
Та й суспільна мораль, як система моральних цінностей, норм поведінки і як специфічне явище буденної свідомості (елементарні правила буття, прості норми моралі) найбільш послідовно кристалізується й зберігається в культурі. Бо культура, в тому числі її моральний елемент, створюється багатьма поколіннями людей. І процес цей, в результаті якого народжуються моральні уявлення як явища культури дуже складний. А здійснюватись лише на основі власного досвіду окремого індивіда чи навіть покоління людей він не може. Отже, суспільна мораль і як частина культури, і як явище масової свідомості для індивіда виступає об'єктом засвоєння й розвитку. З допомогою опредмечених в культурі й представлених у масовій свідомості моральних цінностей, а також інших феноменів суспільної свідомості індивід усвідомлює глибинні грані суспільних відносин, тенденції їх розвитку, суспільні потреби, формується як моральна істота.
Поруч з перебільшенням значення впливу на індивіда його безпосереднього оточення ряд вчених ігнорує роль матеріальних умов життя, предметної діяльності людини в її становленні як особистості.
Так, відомий французький соціолог Е. Дюркгейм стверджував, що індивід як соціальна істота — продукт суспільного впливу, що всі види соціальних впливів суспільства на людину — "цілком психічні, вони складаються, виключно, із уявлень і об'єктивізованих почуттів" [65, 17].
З іншого боку, абсолютизується роль суспільної свідомості в процесі формування духовного світу особистості. Зокрема соціологічною теорією остання розглядається як серцевина ціннісно-нормативної моделі суспільства. Згідно з цієї теорією індивід нібито, взагалі, не має зіткнення з об'єктивною дійсністю, суспільними відносинами, взаємодіючи лише із системою норм і цінностей, — своєрідним "двійником" реальності. При чому, цінності й норми виступають в одній лише формі — як установки соціальних груп, які повністю підпорядковують своєму впливові індивіда. Цією теорією не тільки недооцінюється роль об'єктивної дійсності, але й не розглядається й те, що основна частина моральних уявлень виникає й "зберігається" на макрорівні соціуму і лиш "транслюється" від суспільства до індивіда групами.
Критика різних форм перебільшення ролі того чи іншого впливу джерела на формування особистості не повинна обмежуватись висуненням однієї лише тези, що кожне джерело по-своєму важливе й значуще. При цьому необхідно не лише з'ясувати конкретну роль кожного фактора (що вже, в основному, зроблено автором), але й розглянути їх як такі, що діють на розвиток індивіда не залежно одне від одного, а в тісному взаємозв'язку, односпрямовано, синхронно. Порушення цих умов може обернутися моральними втратами.
Якщо ж спробувати дещо конкретизувати соціальний генезис та сутність людини, то можна виокремити такі форми її прояву, як індивід, індивідуальність, особа, особистість. Індивід є чимось суто середнім в якісному плані, то означення представника людського роду взагалі. Коли ж людину характеризує якась неповторність як в біологічному аспекті, так і в соціальному прояві вживається термін індивідуальність [174]. Поняття це, як бачимо, має естетичне забарвлення. Індивідуальність може бути як привабливою, так й злочинною, тобто творити зло чи сприяти ствердженню добра.
Для означення поєднання певних соціальних якостей людини вживається поняття особа, така собі ознака соціальної ролі людини. Ці два означення в одній і тій же людині можуть узгоджуватись, дистанціювати, навіть перебувати в конфлікті. На роботі чи в учбовому колективі когось знають з одними якостями, вдома — він зовсім інший.
Особистість же — то єдність індивідуальних і соціальних рис людини. І поняття це більш ширше й глибше ніж поняття індивідуальності. То наявність неповторності в усьому, глибокого відчуття такту, гармонії, чіткої позиції в людини, але вона на цьому не наголошує. Отже, особистістю людина є в тому випадку, коли вона виступає суб'єктом своїх вчинків, коли вона усвідомлює власні вчинки, дії й бере на себе за них відповідальність. Така людина є ініціатором свого життя, виробляє й здійснює життєву стратегію. В кожної людини ці якості розвинуті по-своєму — у більшій чи меншій мірі [174]. Що ж робить людину справжньою особистістю?
По-перше, — здатність протистояти середовищу [141, 97].
Другим фактором є усвідомлення своєї відмінності із середовищем, зусилля незлиття із ним. Пам'ятаємо у В. Франкла: "Не стільки людина здійснює вчинки, оскільки вчинки здійснюють людину" [185, 73]. Тож для дослідження обраної теми нам необхідна ясність у відповіді на запитання: що ж являє собою моральний розвиток особистості взагалі, в чому особливості, критерії, закономірності морального становлення особи підлітка зокрема?
Встановлено, що розвиток індивіда — то об'єктивна, закономірна тенденція в смислі тимчасового його прояву як розвитку самої сутності людини.
Моральна сутність людини в своїй дійсності то — ансамбль конкретних відносин, в які вона включена в якості суб'єкта, що духовно й практично засвоює їх й творить в процесі діяльного існування. А отже, моральний розвиток індивіда — то складний, багатогранний процес соціалізації його та індивідуації. Кожна людина — не просто продукт середовища й об'єкт виховання, вона — суб'єкт практичної діяльності, спрямованої на активну зміну обставин та на самовдосконалення;
не лише стихійно, а й свідомо розвивається, оновлює внутрішній та оточуючий світ, а отже, є творцем самої себе, як свій власний продукт і результат [141, 97].
Саме при сприянні соціального оточення підліток здійснює моральну саморегуляцію не лише як ситуативну самозміну на рівні конкретних вчинків, але й у формі свідомого управління процесом перспективного саморозвитку, планомірного й стихійного само-формування й самоперетворення в масштабі всієї життєдіяльності. В певні моменти людське життя в цілому (а отже, включаючи моральний аспект) стає об'єктом розумної вільної самоорганізації й самоконструювання зі сторони суб'єкта.
Потреби й здібності при цьому морально самовизначаються, самоутверджуються й самовдосконалюються. Багатогранне моральнісне життя людини найбільш глибоко виражає саму сутність її соціальної життєдіяльності. Устрій, стиль життя стає справді моральним в тій мірі, в якій моральні цінності суспільства виступають як сутнісні характеристики, своєрідно відображувані в свідомості та самосвідомості індивіда через мотиви обов'язку, честі, гідності, совісті тощо. [92, 104].
Для свідомого вибору й реалізації самобутньої програми, планів і лінії життя підлітка необхідні як соціальні, так і індивідуальні передумови. Фундаментальна моральна потреба стати особистістю і ствердити себе як особистість виступає в якості прагнення визначитись й утвердитись в плані вільної самобутньої індивідуальності, повнокровного члена суспільства.
Морально самовизначитись означає свідомо зорієнтуватись в системі етичних цінностей, у виборі життєвої позиції, виходячи із єдності як особистих, так і суспільних інтересів. У результаті виникає стійка моральна визначеність способу мислення, способу життя, що виражає соціальну надійність особистості, її здатність бути господарем своєї долі, власного щастя [92, 105].
Зрештою, моральний розвиток виступає як імманетний діалектичний процес зародження, визрівання і розв'язання специфічних внутрішніх і зовнішніх протиріч, що детермінують якісні зміни в моральній свідомості та поведінці. При цьому об'єктивні причини (соціальне макро- і мікро- середовище) визначають моральну життєдіяльність індивідів, переломлюючись через суб'єктивні детермінанти й умови їх перебігу. Моральний розвиток індивіда проходить на основі усвідомлення й розв'язання внутрішніх суперечностей між його етичними знаннями й переконаннями, моральними (чи аморальними) спонуками, між ідеалом й наявним рівнем моральної діяльності, цілями, засобами й результатами останньої, між новими ціннісними орієнтаціями й застарілими звичками, між моральними потребами й здібностями [92, 106].
Індивід може морально формувати й розвивати себе подвійно: по-перше, опосередковано — через практичну діяльність, спрямовану на удосконалення соціального середовища, котре в кінцевому результаті змінює й його самого моральну свідомість та поведінку; по-друге, безпосередньо — шляхом самовиховання, найближчою ціллю якого стає моральне удосконалення власного "Я" в системі взаємовідносин з іншими людьми. Обидва ці аспекти життєдіяльності виступають в єдності і взаємозумовленості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етика» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості онтогенезу моральності індивіда“ на сторінці 2. Приємного читання.
