Розділ «2.5.2. Інтегральне природокористування та стандарти якості навколишнього середовища»

Інтегральне природокористування основане на концепції тісного взаємозв'язку всіх компонентів геосистем і розумінні неможливості посиленої експлуатації одного із компонентів без збитку іншим. Тобто йдеться про багатобічне врахування глибокого впливу одних середовищетвірних компонентів на інші, про природокористування з мінімальним вилученням нових природних ресурсів і найбільшою економічною віддачею в межах збереження доцільної екологічної рівноваги. Для цього існують стандарти якості навколишнього середовища, які підрозділяються на екологічні та виробничо-господарські.

Екологічні стандарти встановлюють гранично допустимі норми антропогенного впливу на середовище, перевищення яких загрожує здоров'ю людини, а також є згубним для рослинного й тваринного світу. Такі норми мають вигляд гранично допустимих концентрацій забруднювальних речовин (ГДК) та гранично допустимих рівнів шкідливого фізичного впливу (ГДР). ГДР встановлюються, наприклад, для шумового та електромагнітного забруднення. ГДК - це кількість шкідливої речовини, яка за певний проміжок часу не впливає на здоров'я людини і не викликає несприятливих наслідків у її нащадків. При визначенні ГДК враховується також вплив цих забруднювачів на природні умови в цілому. Наприклад, для повітряного середовища розроблено більше 200 нормативів ГДК, а для водного - більше 600.

Виробничо-господарські стандарти якості навколишнього середовища регламентують екологічно безпечний режим роботи виробничого, комунально-побутового та будь-якого іншого об'єкта. Це гранично допустимі викиди забруднювальних речовин у навколишнє середовище (ГДВ).

Відповідно заходи з поліпшення якості навколишнього середовища поділяють на такі групи;

- технологічні - це розробка сучасних технологій, що забезпечують комплексне використання сировини та утилізацію відходів (напр., вибір пального з меншим продуктом згоряння значно зменшує викиди речовин в атмосферу);

- санітарно-технічні - це очистка промислових викидів за допомогою різних конструкцій очисних споруд;

- архітектурно-планувальні — це боротьба із запиленістю, раціональне розміщення підприємств і житлових районів, озеленення населених пунктів, обов'язкове виділення в межах населених пунктів санітарно-захисних зон;

- інженерно-організаційні - зменшення стоянок біля світлофорів, зниження інтенсивності руху транспорту на перевантажених автомагістралях тощо;

- правові - установлення і дотримання законодавчих актів із підтримки якості атмосфери, водойм, грунтів тощо;

- економічні - це вкладання грошових коштів у розвиток нових технологій, які забезпечують енерго- та ресурсозбереження, зниження викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище;

- виховні - це формування екологічної культури населення. Отже, природоохоронні заходи на проектованій території мають здійснюватися з метою мінімізації тих змін ландшафтів, що викликають погіршення або порушення виконуваних ними функцій; досягти цього можна шляхом регулювання антропогенних впливів на ПТК. Тобто охорона ландшафте як суспільно необхідна діяльність має бути керівним принципом у територіальному плануванні і проектуванні.

При цьому основним завданням прогнозування в проектно-планувальній практиці є оцінка можливої реакції навколишнього середовища на безпосередній чи опосередкований вплив людини та попередження несприятливих процесів у ПТК, викликаних впливами різних видів природокористування. Об'єктами ландшафтного прогнозування служать ПТК та їхні територіальні сполучення; предметом - їхні майбутні зміни, а також зміни чинників і джерел впливу на ПТК.

Стандарти якості навколишнього середовища існують для різних видів природокористування з мінімальним вилученням нових природних ресурсів і найбільшою економічною віддачею в межах збереження доцільної екологічної рівноваги.

Таким чином, обґрунтування необхідних природоохоронних заходів у планувальному регіоні є завершальним етапом геоекологічного обґрунтування схем і проектів природокористування, але у зв'язку з комплексним характером проектування цей етап нерозривно взаємопов'язаний з усіма попередніми і служить основою для прийняття проектних рішень. Головним документом при цьому є проектна ландшафтно-природоохоронна карта, у якій зміст, послідовність та обсяг природоохоронних заходів корелюють з ландшафтною структурою території та її структурно-функціональною організацією. Крім того, така карта має служити вдосконаленню структури та організації природоохоронних закладів, геоекологічного моніторингу в регіоні.