РОЗДІЛ 20. Використання енергії атмосферної електрики

Рис. 20.8. Пристрій енергетичної станції для акумуляції атмосферної електрики.

електроенергії, за допомогою троса з діелектричного матеріалу. Значення необхідної висоти визначається показанням амперметра. У якості накопичувана електроенергії використовується ємнісної накопичувач. Електроенергія, акумульована електропровідною поверхнею оболонки аеростата, передається на ємнісній накопичувач за допомогою електропроводу. Слід зазначити, що вперше досвіди з акумуляцією атмосферної електроенергії були виконані в 1921 році. Герман Плаусон, у Фінляндії провів експерименти з аеростатами, виготовленими з тонких аркушів магнієво-алюмінієвого сплаву, покритого дуже гострими, електролітичним способом виготовленими голками. На Рис. 20.9. показане, розроблене їм пристрій із двома аеростатами. На цьому Рис.: 1 – аеростати; 2 – металева сітка; 3 - металеві троси; 4 -дерев'яна вежа; 5 - накопичувані електроенергії. Плаусон отримав потужність 0,72 кВт від одного аеростата й 3,4 кВт від двох, піднятих на висоту всього лише 300 м. На свої пристрої він в 1922-24х роках одержав патенти США, Великобританії й Німеччини. У цей час є багато проектів з використанням аеростатів. Один з таких проектів полягає в запуску в атмосферу групи аеростатів, здатних притягати електрику. Ці аеростати з'єднуються електропроводами, які також закріплюють аеростати кулі на землі в резервуарах, що містять розчин води й електроліту. Якщо така група аеростатів підніметься досить високо, до нижніх іонізованих шарів атмосфери, постійний електричний струм потече по проведенню через розчинений електроліт, що приведе до розкладання води на водень і кисень. Далі ці гази можна буде зібрати так само, як у будь-якому іншому електролітичному пристрої. На початку 60-х років XX століття був висунутий проект використання "електричних течій", виявлених у верхніх шарах атмосфери. У відповідності із цим проектом, на вершині гори встановлюються потужні пальники. У паливо додаються іонізуючі речовини, наприклад з'єднання калію. При цьому виникає високий стовп іонізованого газу - гарного провідника електрики. Над пальниками встановлюється мідна мережа з великими гніздами, закріплена на ізоляторах. Уся конструкція заземлюється.

Рис. 20.9. Перші експерименти по акумуляції атмосферної електрики

Автори проекту вважалися, що "іонотрон" дасть у сотні раз більш дешеву енергію, чому від спалювання вугілля.

Але, з міркувань екології, у цей час цей проект не реалізований. Сьогодні іонний канал можна створити й іншим способом. Наприклад, за допомогою спрямованого джерела радіоактивного випромінювання – такі ідеї пропонувалися, і більше того, громовідводи такої конструкції використовувалися для грозового захисту об'єктів особливої важливості. Однак, ізотопні громовідводи, хоча й здатні ініціювати розряд блискавки, проблеми стабільності б передбачуваності розрядів не вирішують. Тим часом, розв'язок проблеми, як здається, існує. Спосіб полягає в попередньому скануванні грозової хмари лазерним променем невеликої потужності з метою виявлення області найбільшої напруженості електростатичного поля. Після сканування лазер орієнтується в цю область. Потужний лазерний промінь, що проходить через отвір у струмоприймачі, створює плазмовий канал між хмарою й землею, по якому спрямовується електричний струм. Заряд хмар стікає по плазмовому каналу на струмоприймач і передається по струмопроводу в накопичувач енергії. Крім іншого, така установка дозволить також добре виконувати блискавко-захистну функцію для різних об'єктів без використання небезпечних високоактивних матеріалів.