РОЗДІЛ 9. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУ

Вкладення банку в цінні папери класифікуються так:

• торговий портфель цінних паперів;

• портфель цінних паперів на продаж;

• портфель цінних паперів, що утримуються до погашення;

• інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

Банк здійснює перегляд на зменшення корисності цінних паперів, що віднесені до портфеля на продаж, портфеля до погашення та інвестицій в асоційовані компанії (крім акцій бірж та депозитаріїв).

Зменшення корисності цінних паперів банки визнають у разі втрати економічної вигоди в сумі перевищення балансової вартості цінних паперів над сумою очікуваного відшкодування. Зменшення суми очікуваного відшкодування цінного папера може бути спричинено погіршенням фінансового стану емітента цінних паперів та / або зміною ринкової ставки дохідності.

Оцінка фінансового стану емітентів цінних паперів та їх класифікація здійснюється аналогічно до оцінки фінансового стану позичальника відповідно до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою № 279 Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. (зі змінами).

Якщо емітент цінних паперів є одночасно і позичальником банку, то за результатами класифікації клас емітента та клас позичальника мають збігатися.

Банки повинні створювати резерви під цінні папери, що обліковуються в портфелях банку 15 і більше робочих днів, у сумі перевищення їх балансової вартості над сумою очікуваного відшкодування, що коригується на фактор ризику емітента.

Цінні папери, що віднесені до торгового портфеля і обліковуються лише за справедливою вартістю, не підлягають перегляду на зменшення корисності та відповідно резервуванню.

Резерв формується в сумі перевищення собівартості або амортизованої собівартості над сумою очікуваного відшкодування, яка обчислюється на підставі ринкової ставки дохідності та реальних строків отримання грошових платежів за такими цінними паперами.

9.1.3. Порядок визначення та формування обов'язкових резервів банком

Нормативи обов'язкового резервування Національний банк України використовує як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу, їх управління та управління грошово-кредитним ринком без нарахування процентів за залишками коштів, що формують резерви.

Нормативним актом, згідно з яким банки здійснюють обов'язкове резервування, є Положення про порядок визначення та формування обов'язкових резервів для банків України, затверджене постановою № 172 Правління НБУ від 21.04.2004 р.

Обов'язковому резервуванню підлягають усі залученні банком кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валютах, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Банки зобов'язані дотримувати нормативів обов'язкового резервування із часу отримання ними банківської ліцензії.

Норматив обов'язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. Для спеціалізованих банків можуть установлюватися окремі нормативи обов'язкового резервування.

Національний банк може встановлювати для різних видів зобов'язань диференційовані нормативи обов'язкового резервування залежно від строку залучення коштів (короткострокові зобов'язання банку, довгострокові зобов'язання банку) та виду зобов'язань у розрізі валют (національна, іноземна).

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюються в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.